Розділ 6.2

Пара з біо-магії, як завжди, пролетіла для Хелейни непомітно. Бо це її улюблений предмет, попри те, що сама викладачка була тією ще отруйною осою і вічно намагалася вжалити словами, навіть коли її ніхто не провокував.

Але місіс Хепкінс — точно не зірка сьогоднішнього дня. Попереду чекала пара кордонної магії.

Хелейна здригнулася, її пальці знову стиснули пробірку із зіллям. Вона довго дивилася на перламутрову рідину, що переливалася всередині, і вагалася. Випити чи не випити?

Хвилина сумнівів, а потім…

— Ну, ректоре, рогатий вуж, тримайтеся! Хелейна йде по вашу душу, нерви й серце! — рішуче прошепотіла вона і одним глибоким вдихом осушила зілля.

В животі миттєво закрутило, ніби вона з'їла прострочений йогурт. Тіло пронизав дивний спазм, що вигинав руки й плечі, немов у зомбі. З її вуст вирвалося протяжне «А-а-аргх!», і на мить усе стихло.

— І що, просто отруїлася? — розгублено промовила Хелейна, тримаючись за живіт. — Та бляшка-мушка!

Тріумф генія майже розвіявся, але раптом з-під зеленої спіднички в складочку визирнув довгий, пухнастий, рудий хвіст. Хелейна аж підскочила.

— О! Подіяло! І бронзовий жук спрацював! Я справді руда киця! — захоплено затупотіла вона й торкнулася маківки. Вуха! На голові у неї виросли м'які котячі вушка, а людські натомість зникли.

Тіло здригнулося, ніби крізь нього пропустили розряд. Вона піднесла руки до обличчя, і гострі кігтики дряпнули щоки. Повний образ кото-дівчинки! Сповнена передчуттям грандіозного шоу, Хелейна зібрала речі й майнула до аудиторії ректора.

Коридором її проводжали різними поглядами: першокурсники — здивованими, а ті, хто знав Хелейну давно, — ледь стримуючи сміх. Її власна група на таку витівку лише закотила очі. Сенді косо глянула на подругу і поперхнулася гранатовим соком.

— Ти справді це випила?! О святий Себастьян!

— І бачиш, я дочаклувала! Використала порошок бронзових жуків, щоб змінити колір перевертня з чорного на рудий. Правда, я геній? Сьогодні я добряче його дістану, цього самовпевненого вужа! — хитро прошепотіла Хелейна, сідаючи за парту. Хвіст трохи заважав, але бальзам для душі був вартий фізичних незручностей.

Студенти вже перешіптувалися за спиною сміливиці. А коли до аудиторії увійшов Адам Харден, усі завмерли в очікуванні вистави.

Ректор пройшов до столу, поставив на нього саквояж і окинув аудиторію своїм фірмовим холодним поглядом.

— Вітаю. Всі на місці?

— Мяу! — голосно пролунало в тиші.

Погляд Хардена ковзнув до його улюбленої студентки. Його губи ледь помітно сіпнулися, але він зберіг кам'яний вираз обличчя. Потім повільно, зважено хмикнув.

— Неймовірно вдалий образ для сьогоднішньої теми. Донедавна зілля «Міф перевертня» вважали темною магією, але зараз заборони немає, і його статус — кордонний. Тож міс Даністер, як завжди, геніально випереджає програму. Сьогодні ми якраз поговоримо про закляття та зілля, які ще п'ятдесят років тому були заборонені. Дякую, адептко, за таку чудову атмосферу, — рівним тоном промовив Харден.

Хелейна вросла в стілець. «Що?! Він не гнівається? Не кричить? Адаме, я що, дарма старалася?!» — панічно пронеслося в її голові.

Ректор вже відкрив підручник на п'ятдесятій сторінці. Сенді занурилася в книгу, а потім тихо хихикнула й штовхнула подругу ліктем.

— Не панікуй! Він імпровізує! Перестрибнув аж чотири параграфи! Це не за планом! — захоплено прошепотіла вона, воскрешаючи бойовий дух бестії.

В зелених очах Хелейни замість розчарування спалахнуло малахітове полум'я.

— То він просто тримає контроль! — вибухнула вона емоціями, ледь утримуючи голос у межах шепоту. І поки Харден зачитував перший абзац, вона, як справжня киця, витончено лизнула собі тильну сторону долоні.

Ректор на мить затримав на ній погляд, ледь стримуючи тінь посмішки. І продовжив читати. Набравшись сміливості, Хелейна знову нявкнула. Цього разу аудиторія не витримала і вибухнула сміхом.

Адам підняв погляд втомлених нефритових очей.

— Хто продовжить сміятися — закінчить свої «сміховинки» в кабінеті директора Хвага, — промовив він не підіймаючи голосу, але так, що його почув кожен. — Мені байдуже на ваші витівки. Я хочу бачити, чути й смакувати тишу. Усім зрозуміло?

Студенти принишкли. Але бестія продовжила.

— М-р-р-р! — голосно замуркотіла вона, демонстративно почухавши за вушком.

Одногрупники затулили роти долонями.

Харден з гуркотом закрив підручник.

— Даністер, на вихід! П'ять хвилин за дверима, думатимеш над своєю поведінкою. А потім повернешся. Обов'язково повернешся, бо інакше я особисто навідаюсь до твого батька, герцога Філіпа, і розповім, чим його донька займається, замість того, щоб хоч щось вкласти у свою руду голову! — випалив він на одному подиху, вказуючи на двері.

Хелейна заперечливо похитала головою.

— Не піду.

Ректор Харден звузив погляд і повільно підвівся. Аудиторія затамувала подих.

Сьогодні буде ще прода!) Як думаєте, що зробить ректор? :)