Розділ 6.1

Понеділок зустрів Хелейну дзижчанням казанка. Забувши про нудні вихідні, руда бестія чаклувала над столом, змішуючи мерехтливе зілля з порошком із перетертих бронзових жуків. Її сестра, Каріна, краєм ока спостерігала за цим священнодійством, нервово мнучи в руках светр. Нарешті вона не витримала:

— Що ти знову задумала?

Кінчик язика зосереджено визирав з куточка вуст Хелейни — точна копія хамелеона Дуду.

— Готую ректору Хардену маленький сюрприз, — промуркотіла вона, не відриваючи погляду від колби.

Каріна поправила окуляри, ніби це могло допомогти їй краще зрозуміти сестру.

— Ти збираєшся його отруїти?!

— Пф-ф, банально! Ні, це зіллячко для мене, хи-хи! Я збираюся його здивувати. І добряче дістати! — Хелейна збовтала рідину, що спалахнула смарагдовим світлом. — Сенді дістала основу «Міф перевертня», а я її вдосконалила. Я — геній!

Каріна вже підняла палець, щоб висловити своє заперечення, але Хелейна, сяючи від передчуття, вже вилетіла з кімнати. Цей щасливий вираз обличчя змусив Каріну миттю впасти в паніку і почати гризти нігті. Бестія задумала щось воістину грандіозне.

Біля розкладу в головному корпусі Хелейна ледь не муркотіла від задоволення. «Техно-магія, біо-магія, кордонна магія, виклик духів» — розклад четвертого курсу тішив різноманіттям.

— Третій сьогодні, мій любий, — хижо прошепотіла вона, потираючи руки.

З її об'ємної шкіряної сумки, де зазвичай лежали книги та інструменти для ловлі комах, визирнула цікава мордочка Лі Фаня. У передчутті він потер свої маленькі чорні лапки.

Хелейна рішуче попрямувала до аудиторії декана Гудука, що знаходилася в самому кінці коридору, поруч з майстернею.

В аудиторії за робочим столом, спиною до входу, схилилася потужна постать. Шкіряний костюм, здавалося, от-от трісне на широких плечах та біцепсах, підкреслюючи кожен натренований м'яз. Декан Гудук, щось зосереджено ладнав у своєму новому винаході — техно-магічному арбалеті.

— …заряджатиметься чистою емоційною магією, — бурмотів він собі під ніс. Почувши кроки, він, не підіймаючи голови, кинув: — Прізвище?

— Даністер! — звітувала бестія.

— А, Хелейно. Минулу пару мою пропустила, — констатував він, а не запитав. — Знову за своє?

Дівчина вперла руки в боки. «Чорт, після сутички з Коді мати щось спільне з техно-магією взагалі не хотілося. Та Гудук мене не зрозуміє... Тож...» — подумала вона, нервово кусаючи губу.

— Ну! Лінувалася, як завжди? – гукнув декан голосом, ніби гул важкого механізму.

— Аж ніяк. В усьому винен ректор Харден. Він постійно затримує мене після пар.

Руки Гудука завмерли. Він повільно обернувся на стільці. Його очі за скельцями ґоґґлів здавалися величезними, але вся його постава випромінювала спокійну силу.

— Затримує? На яких підставах?

— Ой, та це так… наша з ним справа… дуже особиста, — картинно відмахнулася Хелейна і попрямувала до своєї парти, відчуваючи на спині його важкий погляд.

Тут, двері ледь чутно рипнули, і до аудиторії прослизнула Сенді. І уся увага декана миттєво переключилася на неї. Він одним плавним рухом підняв ґоґґли на лоб, і суворий винахідник наче зник, поступаючись місцем чоловікові. Його різко окреслене обличчя пом’якшало, а глибокий голос, що досі нагадував гул механізму, потеплішав.

— А, Сенді. Заходь, — сказав він, і в його очах з’явився привітний блиск. — Ти якраз вчасно, щоб оцінити мій новий витвір! Стрілятиме рожевими емо-ядрами! — з гордістю додав він, представляючи їй арбалет.

На вустах вампірки промайнула ледь помітна посмішка, що відкрила кінчики ікол. Вона заправила пасмо волосся за гостре вухо, мовчки кивнула й сіла поруч із Хелейною.

Та все помітила і ледь чутно хмикнула. Безперечно, до її подруги-вампірки суворий декан мав якусь особливу слабкість.

Сенді вийняла блокнот і тихо тикнула ручкою Хелейну в бік.

— Ти вже щось робила із зіллям? — зашепотіла вона на вухо.

— Звісно! А ти дістала мені зілля зворотного ефекту? — поцікавилася руда, якось навіть безтурботно.

Вампірка ніяково заховала голову між плеч й натягнула рукави блузи аж на довгі чорні нігті.

— У тому й справа… що ні. Не дістала. Тож якщо вип'єш — ефект триматиметься рівно добу. Без варіантів.

Хелейна насупилась. Її рука мимоволі полізла до кишені сумки й міцно стиснула пробірку. Сьогодні невдалі пригоди.

Відчепившись від зілля, вона підняла погляд і знову зустрілася з карими очима декана. Він дивився на неї, забувши про свій арбалет.

«Здається, мої слова його добряче зачепили, — промайнуло в її голові. — Бовкнула зайвого… Гудук — серйозний дядько. Завтра ж доповість Хвагу... Ех!» — вона лягла на парту, в очікуванні лекції.

Пара в Гудука пролітала швидко. В останні десять хвилин декан продемонстрував свій винахід. Він підвівся, і студенти змогли оцінити його вражаючу статуру, наче у героя бойовика. Легко, ніби іграшку, він підняв важкий арбалет.

— Блакуц! — вигукнув він, і рожеве магічне ядро влучило точно в яблучко, на стенді-тирі в кінці аудиторії.

Хелейна дістала свою улюблену рогатку. «От би мені такі механізми», — з заздрістю подумала вона.

Пролунав дзвінок. Всі рушили на вихід. Хелейна поспішала загубитися в натовпі, але голос декана наздогнав її.

— Даністер, на хвилину!

Вона завмерла. «Влипла!» — пронеслася думка, що змусила її миттю зніяковіти.

— Так, декане? — тихо запитала вона, повільно обертаючись.

Гудук підняв ґоґґли на лоб і схрестив руки на широких грудях.

— Щодо ректора Хардена, — його голос звучав спокійно, але наполегливо. — Мені повідомити директору Хвагу про ці… затримання?

Хелейна енергійно заперечливо замотала головою, міцно стиснувши губи.

— Не бійся, — чоловік пом'якшив тон. — Якщо щось не так, пам’ятай – ти під захистом академії.

— Та нічого такого поганого Харден не робить! — випалила вона. — Але якщо раптом почне, я вам першому скажу! Дякую, декане!