Розділ 5.1

Ранок п’ятниці починався дивно, а отже, обіцяв бути цікавим. Першою прикметою стала полярна сова-двірниця, що стрімголов неслася алеєю з мітлою напереваги. На її голові підстрибували громіздкі мідні навушники, які вона притримувала крилом.

«Проспала, все проспала!» — бубоніла вона, у шаленому темпі згрібаючи листя.

«Пуппі знову не встигає до першого дзвоника, — хмикнула подумки Хелейна. — Гарний знак. Може, сьогодні обійдеться без бурі. А якщо пощастить, то й ректор "біла змійка" на сходах послизнеться».

Та її злорадство миттю випарувалося. Шкірою пробіг холодок — алеєю, карбуючи крок, йшов дует двовладдя: директор Хваг і ректор Харден. Помітивши їх, сова миттю крутнула коліщатко на навушниках. Звідти вдарив агресивний рок, і Пуппі запрацювала мітлою з такою силою, що ледь не здійняла торнадо.

— Яка трудівниця! — пролунав улесливий голос за спиною.

Хелейна насупилася. О, цей медовий голос… Коді.

— Заробітчанка, — процідила дівчина, зовсім без настрою. — На Полюсі зараз кепсько, от і подалася в академію. Пуппі її звати. Така сама прибула, як і ти.

Юнак став поруч, тримаючи руки в кишенях, і розправив плечі.

— Бери з неї приклад, — він нахабно підморгнув. — Ти б так вгризалася в граніт науки — давно була б гордістю академії, генійко.

— Знаєш, що відрізняє чоловіка від жінки, Коді? — крижаним тоном запитала бестія.

— Ну, продемонструй свої знання, дівчинко!

— Якраз збираюся. Зникни, поки я не показала цю відмінність добрячим стусаном по твоєму… жукові-довгоносикові!

Коді розреготався.

— Герцогиня Даністер, а манери — як у бандитки, — глузливо протягнув він і лунко луснув булькою з жуйки їй просто в обличчя. Дрібні липкі бризки осіли на щоці.

Це стало останньою краплею. Леді з силою штовхнула його в груди.

— Зазнайкуватий індик! «Геній зі сходу» поводиться, наче йому академія у спадок дісталася! Зазнайко!

Він у відповідь схопив її за зап'ястя, стиснувши так, що пальці побіліли.

— А ти — вперта рогата коза! — прошипів він, нахиляючись до її обличчя.

— А ти тхнеш морем! Як от цей... як його? Кальмар!

— Море пахне свободою!

— Тільки не тоді, коли в ньому плаває дохла риба!

— Я з тебе мокрого місця не залишу, якщо забажаю, маленька руда мавпочко. Лізь на дерево й там галасуй! А то...

— Директоре Хваг! Допоможіть! — гукнула Хелейна в слід чоловікові, що мрійливо розглядав хмари. — Коді Мінг мені погрожує!

Директор відмахнувся й обрав крос замість юнацьких сутичок. Але крик про допомогу почув хтось інший.

На молодь упала тінь. Повітря ніби загусло й похолоднішало.

— Проблеми, Коді?

Голос пролунав негучно, але був важким, мов ранішній туман. Він прозвучав просто за спиною юнака. Коді здригнувся і повільно озирнувся.

Позаду нього, безшумно, мов привид, стояв ректор Харден. Висока, загрозлива постать у довгому темному пальті, що робило його схожим на хижого птаха. Важка долоня в ідеально чорній рукавичці опустилася на плече юнака, змушуючи того завмерти.

— Р-ректоре… Та ні, що ви. Це ж жарти, — Коді спробував видавити харизматичну посмішку, але вийшла лише нервова гримаса. — У леді Хелейни просто… кепський настрій.

Харден навіть не глянув на нього. Його погляд, холодний і чіпкий, був прикутий до Хелейни. Він плавно обійшов збентеженого студента і зупинився перед дівчиною. Легким, майже інтимним рухом він простягнув руку і кінчиком пальця в рукавичці стер з її щоки липку пляму від гумки.

— Міледі, — його голос став оксамитовим, але від того не менш небезпечним. — Цей молодик завдав вам прикрощів?

Дівчина повільно кліпнула. «Що за гру веде цей дідько?!»

— Не настільки серйозних, щоб вимагати сатисфакції на дуелі, ректоре! — її голос пролунав наївно-мило.

Харден ледь помітно всміхнувся — хижий оскал, що лише нагадував посмішку. Він повернув голову до Коді, який досі стояв, мов укопаний.

— Я радий це чути. Бо інакше мені довелося б засмутити твого батька новиною про відрахування його улюбленого сина.

Він зробив крок до юнака, і той мимоволі відступив. Ректор неквапливо поправив краватку.

— Тож запам'ятай, хлопче. Не. Чіпай. Мою. Улюблену. Студентку.

Кожен склад прозвучав, як удар молота.

Обличчя Коді нервово пересмикнулося.

— Та спокійно. Ми будемо друзями, — по-театральному зухвало посміхнувся він, продовжуючи жувати гумку. Тільки вже дуже агресивно.

— Ну не солодкою ж парочкою! — роздратовано, самим кутиком губ усміхнувся ректор, і його зіниці тут же звузилися, як у аспіда.

Коді кивнув, відступив ще на крок, а потім, так і не наважившись повернутися до Хардена спиною, квапливо пішов геть.

Хелейна виструнчилась. Вона з ректором знову тет-а-тет. Що може бути гірше?