Розділ 4.2-4.3

Вітаю, любі читачі! Я повернулася з подвійною порцією продовження, як еспресо в кафе Хелейни! Дякую, що чекали:3

Ректор розповідав багато вступних речей: чим відрізняється сіра магія від темної, чорної і білої, як стати сірим магом, як працюють кордонні чари. Дещо Хелейна записала, дещо пропустила, займаючись іншими справами — на самому краєчку аркуша занотувала новий рецепт: крило ґулугулуга змішати з насінням чар-трави.

Коли пара закінчилася, всі адепти поспішили до виходу і по домівках. Хелейна теж подалася за ними, спокійно забравши з парти підручник Хардена з собою. Рушила до виходу, гублячись у натовпі. Та втекти їй не дозволили.

— Адептко Даністер, залишіться в аудиторії на дві хвилини, — раптом повз плече бестії пропливло зауваження ректора.

Вона зупинилася. Китицями кіс відчувала біду. Та не можна було показувати свій страх, потрібно було поводитися впевнено, а то зжере, вужик.

Хелейна підійшла до робочого столу ректора і сперлася на нього руками.

— Так? — буркнула вона, пронизуючи Адама поглядом, ніби він був напівпрозорим. — Слухаю!

— Мені відомо, хто ти. І я знав твого кузена Луку. Раджу не бити байдики на моєму уроці. Ти маєш розуміти, що в реаліях сучасного світу ми підійматимемо важливі теми, — серйозним голосом сказав Харден і відкинувся на спинку крісла. Вільно. Не як учитель, а мов «хрещений батько».

«Точно темна магічна мафія! Чула про таких історії!» — тривожно подумала дівчина, але зовні трималася впевнено.

— Я зрозуміла. Можу йти, ректоре Хардене? — процідила вона крізь зуби і звузила погляд.

Харден пропустив смішок, дивлячись на її хижий образ.

— Ні, — сказав, як відрізав.

Награна посмішка миттю зникла з обличчя Хелейни, залишивши по собі вираз «цеглиною».

— Чому? — спитала вона, майже розгублено.

Ректор ледь стримував свій тріумф. Смакував кожну секунду цього протистояння, з полум'ям у вузьких зіницях. Дідько.

— Я теж хочу бути свавільним. Подобається, коли тебе провокують? — запитав він та посміхнувся самим кутиком губ. А потім, повільним рухом, розслабив краватку і провів пальцями під коміром.

Хелейна жадібно вхопила повітря. «Що він робить?!» — паніка заграла тривожними фарбами в її думках.

Адам торкнувся волосся на потилиці і подивився на адептку з-під лоба прекрасним, чаклунським поглядом. А потім відкинув голову назад і простогнав її ім'я:

— Ах, Хелейно, ти так втомила мене на цьому уроці. Я геть виснажений!

Він сперся на спинку крісла й поклав долоню на живіт, погрався з бортом жилета й ґудзиком. Замуркотів на мить. І під ці грайливі звуки закусив нижню губу, все ще не зводячи погляду зі своєї здобичі.

Хелейна аж відсахнулася, мов її блискавка вдарила.

— Ректоре! — вибухнула вона, витріщившись. — Ваша поведінка непристойна для вчителя!

Волосся стало дибки, і холодний піт скотився вниз хребтом.

Харден ковзнув кінчиком язика по іклу, малюючи хижу посмішку.

— Справді? — знущально протягнув він і прикусив кісточку пальця, — здається, так само, як і твоя для адептки, кицю!

«Кицю?.. — пролунало в голові Хелейни, як грім серед ясного неба. — Він грається зі мною! Та я тут, кляте закляття, не киця, а миша, справжня, чорт забирай! Валити потрібно!»

— Я з-зрозуміла, — ледь вимовила дівчина, миттю почервоніла і подалася на вихід, втікаючи.

Харден косо глянув їй услід. Схвально кивнув. Та й кинув на прощання:

— Я не поставив оцінку в журнал по-справжньому. Пробачу цього разу. Але щоб більше без запізнень!

— Дуже дякую! — заволала Хелейна в дверях і зробила реверанс. А потім зникла, мов на крилах, з остаточною думкою в рудій голові: «Та ну його, демона!»

Оскільки це була остання пара, міс-пригода поспішила до гуртожитку. Рій думок не давав їй поводитися адекватно навіть у межах її характеру. Вона зачепилася за сходинку, і наступила на гострий камінь, і у двері не вписалася, через що сильно вдарила плече. Страх, змішаний з викликом та цікавістю, не дозволяв їй зібратися до купи.

Каріна наздогнала її вже майже біля гуртожитку і підрізала. Хелейна мало не впала і на неї, спершись руками на горщик Ґуґа. Захникала.

Каріна поправила окуляри, не впізнаючи сестру. Вигляд у неї був, мов її торнадо побило, а розгубленість ніяк не вписувалася в її звичний образ.

— Що з тобою? На тебе напали?! — тремтячим голосом спитала вона й дістала кристалофон. — Батька викликати?!

— Ні! — гаркнула Хелейна. — Мої проблеми, сама розберуся. Все добре! Не смій нікого сповіщати!

Вона вирвалася з простору сестри й утекла до вхідних дверей гуртожитку.

Каріна здивовано кліпнула. Знизала плечами.

— Ну добре, я поки що піду до оранжереї, а ввечері ще поговоримо! — зніяковіло кинула вона вслід бестії і попрямувала до стежки з розколотою плиткою.

Хелейна по-злодійськи озирнулася через плече. І захрипіла, як гоблін. Поспіхом зайшла в будівлю.

У холі біля входу стояв стіл з усілякими інструментами, намистинами, цяцьками, а за ним сиділа масивна темношкіра жінка і плела браслети. Різнокольоровий квітковий тюрбан прикрашав її голову, а з-під нього тихо вибивалися назовні неслухняні чорні кучері.

Жінка підвела карий погляд, коли Хелейна проходила повз.

— Ох, ти як болотяне чудовисько. Ноги чисті? Витри об вхідний килимок! — з акцентом мовила вона і цокнула язиком.

Хелейна втягнула голову в плечі й тихо повернулася до входу. Витерла ноги об темний жорсткий килимок.

Знову зневага.

— Не чудовисько я! Так, побилася з хлопцем… за жука! — буркнула вона і насупилася, як той мопс, що сидів біля ніг жінки. Її собака.

Наглядачка перестала плести браслет.

— Звучить як початок любовної історії. А це мені не подобається! Ніяких хлопців на другому поверсі. Ні наших, ні чужих! Пам'ятай! — пригрозила вона пальцем і взяла до рук рушницю, що до цього смиренно стояла в кутку. — Пристрелю! Обох!