Розділ 4.1 Хижак

Хелейна бігла коридором, перестрибуючи через чібриків, які мчали разом із нею, наче позаду їх всіх наздоганяло якесь чудовисько чи катастрофа.

До аудиторії бестія дісталася швидко. Хотіла увірватися, але стрималася, згадавши, що спершу потрібно стукати у двері.

Тож три удари кулаком по дереву сповістили про прихід стихійного лиха.

Хелейна зайшла до аудиторії, і вся увага миттю була прикута до неї.

Одногрупники дивилися, як на циркову виставу, з насмішками. Сенді втягнула голову в плечі і прикрила роззявленого рота книгою, а ректор... ректор Харден, закинувши ногу на ногу, приклав ручку до губ і оцінив горе-адептку з ніг до голови, мов експонат на виставці.

— Чудове знайомство, адептко Даністер. Це ж вас бракувало в аудиторії? — сказав він, обводячи поглядом кожну її недосконалість.

Порвана на плечі сорочка. На колготах — дірки, спідниця — у багні, а з кіс стирчать листки та гіллячка. Бездоганна у своєму хаосі картина.

Дівчина зробила глибокий вдих, переводячи дух після пробіжки.

— Затрималася! Честь свою відстоювала — головного комахолова академії! — пояснила вона, притиснувши кулак до грудей.

Харден скептично підняв брову, все ще граючись кінчиком ручки на своїх вустах.

— Так, честь для леді — найголовніше… Жах. Сідай. Один бал.

Він повернувся до журналу і вніс оцінку в графу Хелейни легким штрихом. Зробив начерк, але не затвердив бал.

Даністер обурено розвела руками.

— Що? Я ж ще навіть нічого не… — почала волати вона, та він її швидко перебив:

— Як називається тема нашого першого уроку?

— Не знаю…

— Ось. Заслужений один бал! Нічого особистого, — ректор прочитав у журналі її ім'я, — Хелейно!

Дівчина схрестила руки на грудях і стала перед ним, навіть не перед столом, а саме перед його ногами. Прийняла коронну стервозну позу і глянула зверхньо. В зелених очах читався виклик.

— Добре, якщо я вже все пропустила, то будьте такі ласкаві, пане ректоре, назвіть своє ім'я і назву першого уроку для мене особисто.

Останнє слово вона протягнула надірваним, роздратованим голосом.

Адам узяв зелений стаканчик з кавою і зробив смачний ковток.

— Своїми теревенями ти забираєш багато часу, який відведений для інших. Досить! — голос його змінився, а погляд ковзнув по наручному годиннику.

Хелейна затопотіла ногою, пропускаючи крізь тіло нервову хвилю.

— У такому разі я називатиму вас на свій розсуд! Як краще до вас звертатися? Пан Зануда, ректор-мізантроп, чи Посіпака Хаосу?

Аудиторія розсміялася різними голосами. Тільки дай привід порушити порядок, як хаос тут як тут ковзає серпанком поміж молоддю.

Адам кинув короткий погляд на адептів і бахнув долонею по столу, процідивши крізь зуби: «Тихо!». Предмети на столі підскочили, і адепти за своїми партами смикнулися. Всі замовкли. А викладач повернув увагу до причини цього безладу.

— Ректор Адам Харден. Назва уроку: «Чому темні маги найнебезпечніші і воювати з ними не варто?» — голос його був низьким і небезпечним. А зіниці... стали вузькими, як у змія.

Хелейна кивнула, відступила, натягуючи посмішку на обличчя, і тихо сіла за парту до Сенді. «Рогатий вуж!» — швидко вигадала в думках нове прізвисько.

— Я готова конспектувати! — з награним ентузіазмом видала вона, підняла ручку догори і розкрила свій підручник з кордонної магії. А там… потрібних сторінок немає, а ті, що є, — пережили катаклізм.

І тут Хелейна винувато схилила голову. Біда.

Адам ковзнув поглядом по її підручнику, що пережив апокаліпсис. Важко зітхнув, з досадою на вродливому обличчі, і взяв з робочого столу свій посібник. Кинув на парту Хелейні, фамільярно, мов з барського плеча.

— Позичаю на певний час. Але бережи, як свою честь… комахалова! Гаразд?

Хелейна кивнула, і ледь стрималася, щоб не здригнутися, хоча під партою вже задриґала ногами. Особистий екземпляр ректора Хардена. «Та це не підручник — це вікно в його душеньку, справжній скарб!» — загорілася в думках, ніби смолоскип. Краєчком ока тихесенько заглянула в середину книги, а там... на полях сторінок його нотатки! І малюнки! А пахне ця книжечка… ним і апельсинчиком!

Ректор сперся на парту біля Сенді і втупився поглядом у Хелейну.

— Агов! У хмарах не літати, і вчитися гарно, Даністер. За всіма слідкуватиму одним оком, а за тобою — двома, знай!

Сказавши це, він поплив темною постаттю до свого робочого столу разом із горе-підручником Хелейни і з легкою відразою глянув на його понівечені сторінки. Несхвально похитав головою і почав зачитувати тему напам'ять, без підручника.

Хелейна совалася на стільці, не знаходячи собі місця. Енергія з неї била фонтаном — на всю групу б вистачило, щоб марафон на фізкультурі здати.

Ректор продовжив лекцію, ніби нічого й не сталося. Стримано й серйозно вів урок, ознайомлюючи майбутніх магів з правилами нового світу. Почерк його на дошці був доволі хаотичним, але помітно, що він старався вимальовувати літери, як педагог, приділяючи багато уваги закарлючкам. Хелейна це зафіксувала. Пильно проводжала його руку поглядом і хмикала. А потім згадала, що їй не в хмарах літати (як він казав), а конспектувати потрібно, поки інформацію з дошки не стерли.

Тож вона розкрила блокнот і почала записувати назву уроку, яку Харден їй «нагадав».

Сенді звернула увагу на її запис «Чому темні маги…» і штовхнула її ліктем у бік.

— Насправді, тема уроку — «Чому темна магія нам потрібна». Це він з тебе, здається, познущався, — прошепотіла вона і тихенько дістала з-під парти коробочку вишневого соку. По-злодійськи швиденько потягнула напій через трубочку, щоб ніхто не побачив.

Хелейна насупилася й замалювала чортика в підручнику Хардена, з горнятком кави в карикатурній руці. Маленька помста вужові! І так, вужика вона там теж намалювала, дотепного.