Розділ 3.4

Хелейна здригнулася. Той самий хамелеон — фамільяр Коді! А ось і його господар на горизонті намалювався. Йде спокійно, руки в кишенях, а волосся розпатлане, наче щойно з ліжка встав.

— Твій фамільяр украв у мене жука! — воплі бестії розлилися двором.

Не гаючи часу, вона накинулася на Коді з обуренням.

Але парубок тільки ліниво знизав плечима і, жуючи гумку, відповів:

— І що тепер? Він харчується комахами, а дещо ловить для моїх експериментів з авіації. Дуду не хотів навмисне тебе образити.

Хелейна вперла руки в боки й заричала в грудях, мов пантера.

— Він що, маючи такі очі, не бачив, що я цього жука із самого навчального корпусу ловила?! Ти глянь на мене, що зі мною сталося в цій погоні! Ще й підручник понищила! — тикнула книгу парубку в обличчя.

Коді окинув її зверхнім поглядом. Картина не оліями, а багном, листям та каламутною водою. І приправлена хаосом та гілками.

— Я думав, ти так завжди виглядаєш! — криво посміхнувся він, а потім глянув на підручник з кордонної магії. Нещасний, з вирваними сторінками, що стирчали в різні боки, у болоті… не підручник, а книга з пекла.

Хелейна і сама затряслася, дивлячись на свій «шедевр». З такого підручника вже не повчишся як слід.

— Оу, та Адам тебе вб'є! Співчуваю, халепо. Мій курс сьогодні його трохи розлютив. Хлопці в нас непосидючі виявилися. От ректор Харден кожному й виписав запрошення для батьків, щоб завтра навідалися в академію на розбір поведінки їхніх чад. Адам — серйозний чувак, будь пильна, — грайливо сказав Коді Мінг і підморгнув.

«Адам? Просто… Адам? Говорить, ніби про свого друга! Очманіти, нахаба!» — спалахнула в думках Хелейна і стиснула кулаки.

— Ти мене не вчи! Сама розберуся. І взагалі! Не вітайся зі мною! Я тобі війну проголо… О матінко! Гулугулух!

Уся бравада чортиці спала, щойно перед очима промайнув рудий осінній метелик.

Дуду засопів, ніби птеродактиля побачив, і, сидячи на садовій статуї орла, приготувався до нападу. Хвіст, що був згорнутий у спіраль, розпрямив, очі налаштував на одну конкретну ціль і язика з пащі вже висунув.

— Ні! Ні, негіднику, навіть не думай! — заволала Хелейна, налетівши на нього й впершись лобом у його маленьке зелене чоло.

Та Коді моторно схопив її за шкірку й відтягнув від Дуду.

— Відчепися від мого фамільяра. Він не винен, що кращий за тебе комахолов.

Дівчина завмерла. Її зелені очі стали вдвічі більшими, ніж були, і виглядали як два поля для гольфу.

— Що?! Як ти смієш? Я — найкращий комахолов академії! Навіть не намагайтесь зазіхати на це звання! — вона повернулася торсом до Коді і штовхнула його в груди з такою силою, що він не втримав рівновагу. Заплутався у своїх широких штанах і впав.

— Гей, дівча, ти що робиш?! — обурився він і, сидячи в траві, провів опонентку поглядом. Секунда, і вона вже полювала на метелика. А Дуду роззявився, чекаючи нагоди висунути язичка.

Метелик пурхав навколо хамелеона, поки Хелейна плескала в долоні над його вже червоною від гніву маківкою, в спробах упіймати свою заповітну здобич.

Коді глянув на неї з-під лоба.

— Акун ака іші! — прокричав він, схрестив перед собою руки, а потім виставив праву долоню вперед. Хвиля магії вирвалася з його руки й атакувала Хелейну. Та гепнулася на землю, догори дриґом, перекотилася через голову і задерла спідницю, з-під якої виблиснули жовті шортики із золотими лимонами.

Дуду, спостерігаючи збоку за цим хаосом, тихо поцупив метелика язичком і повільно спустився зі статуї.

Коді піднявся, обтрусив свої штани ззаду від трави і, відправивши Хелейні повітряний поцілунок, подався до навчального корпусу.

Бестія насупилася. Спробувала атакувати його у відповідь, але язик плутався: «Акун а-а-ка аку… А! Бага мага ту-тун а-а-р… Чорт, а як там далі? Ха, точно! Бага мага тун тагур!» — нарешті згадала вона, та Коді вже зник з поля зору. Прокляття. Запізнилася з атакою. Гнівно смикнула себе за коси, з нервів.

— Дідько клятий-патлатий, я все за літо забула! — закричала вона й схопилася. Швидко оглянула себе і драматично зітхнула.

Не герцогиня Хелейна Даністер, двадцятирічна адептка четвертого курсу, а руда мавпа, що зібрала на себе всі колючки, бур'яни та навіть пташиний послід.

Та це ще було не все. Глянувши на наручний годинник, Хелейна зрозуміла, що добряче запізнюється на пару ректора Хардена. Стрілка перевалила за другу годину дня.

— Здається, я сильно влипла! — дала собі вирок й відчайдушно зціпила зуби. Плечі її опустилися, як і ті сторінки підручника, що стражденно випали з палітурки.