Розділ 2.1

Хелейна прямувала до головної площі академії, адже скоро мало розпочатися урочисте відкриття нового навчального року. Серед сотень адептів вона розпізнала сестру, яка втягнула голову в плечі і жахалася кожного руху натовпу.

«Ох, Каріно, так важко спостерігати за тобою. Ти ніколи не хотіла тут бути! Це не твоє…» — подумала Хелейна, схрестивши руки на грудях. А потім перевела погляд на паровий автомобіль, що під'їхав до самісіньких воріт академії. Попсова музика линула із салону й закликала до танцю.

«Оу, це ще хто такий?» — спитала бестія у себе, коли двері відчинилися і з авто виліз високий дивний юнак, мало що не пританцьовуючи.

Чорнявий, кучерявий, очі — карі, вузькі, вилиці — високі. Уродженець сходу, сумніву нема. Одягнений… наче щойно з ліжка встав: штани широкі, сорочка в пояс не заправлена, на три розміри більша, на ногах якесь масивне взуття, а на голові… гоґґли, очманіти!

«Прибув не сам, а з фамільяром на плечі — хамелеоном? Схожий на якусь таку ящірку, але видно, що дотепний, як і його господар, який зараз посміхається, мов дурник. А, це його професор Бурш особисто зустрічає? Цікаво!» — дедукція Хелейни працювала на повну потужність, як і паровий двигун того автомобіля, що саме завівся і швидко від'їхав від воріт. Нові технології вражають.

Хелейна безцеремонно напросилася на розмову, підкравшись, мов злодій.

— У нас новий учень? — спитала вона у професора.

Бурш приязно посміхнувся.

— Так! По обміну! Геній, технолог, авіатор, бойовий маг! Старшокурсник! — він вихваляв його з таким захватом, що Хелейна аж заревнувала: щоки налилися рум'янцем, з вух ішла пара.

— Коді! — представився юнак і простягнув дівчині руку. Підморгнув, жуючи гумку.

— Хелейна Даністер! Теж геній! — відповіла та й потиснула йому руку, хоч і з певною настороженістю.

Юнак посміхнувся самим кутиком губ і через магічний кристал увімкнув музику на своїх гоґґлах, яка відразу заполонила весь простір.

— Геній, геній! — закивав професор, перекрикуючи музику. — Просто надто лінивий! Може, ви потоваришуєте, і Коді відкриє в тобі пристрасть до навчання? — Бурш відступив на кілька кроків, щоб глянути на учнів разом на тлі академії. Помістив їх у «кадр», створений великим та вказівним пальцями. Аж здригнувся від побаченого. Виглядали вони разом неймовірно гармонійно та прекрасно на тлі похилених часом воріт академії.

Хелейна насупилася. Юнак пританцьовував у ритм жвавої мелодії та голосів якогось східного бойсбенду, поки його фамільяр знімав усе на імпровізовану, перевантажену шестернями та магічними кристалами камеру. Диваки, повністю на своїй хвилі.

— Ви знаєте, що я покладаюся на свій природний талант, а всі ці ваші уроки просто мене обмежують, професоре! Відсутній політ фантазії, розумієте? — вибухнула вона поясненнями та емоційними жестами, що доволі влучно потрапляли в ритм музики.

Коді заспокоївся, поклав руки до кишень штанів і видав зі смішком:

— Ти просто недисциплінована! Твій геній від того слабкий. Може, ти просто талановита, але не виняткова, і, скоріше, самозакохана? Подумай!

Він сказав це з такою легкістю, ніби щодня практикував роздавати людям навколо подібні «поради», знизав плечима наостанок і пішов, ніби нічого й не сталося.

Хелейна роззявила рота від обурення. Нахаба!

Вона вперла руки в боки й перевела гнівний погляд на професора:

— Я цьому Коді зараз оголошу війну! О, він ще визнає мою геніальність, козел!

Бурш поправив свої «три» сиві волосинки на лисині й натягнув посмішку.

— Навіть не сумніваюся, адептко Даністер! — кивнув він і глянув на наручний годинник. Механізм крутився невгамовно, і жирна стрілка вказувала рівно на десяту ранку. — Час на урочисту частину!

Професор зник, як істинний маг телепортації, за долю секунди. А Хелейна залишилася стояти й чекати з моря погоди, чи, точніше, з лісу, що густо оточував академію. А потім кинула косий погляд на фасад головної будівлі, який під тиском століть вкрився глибокими тріщинами. З тих шпарин виростав плющ, а то й цілі деревцята, пташки там вили гнізда, а над блідими квітами роїлися комахи. Та ще вона помітила в цьому гіллі щось руде і дотепне.

— Лі Фань? — поцікавилася Хелейна, роздивившись у пухнастому клубку, що стрибав по балконах та підвіконнях, обриси власного фамільяра.