Розділ 1.1 А почалося все...

А почався цей шалений танець воль ще на початку нового навчального року.

Руда бестія Хелейна сиділа на дереві, мов капуцин, надійно заховавшись у гіллі, як в засідці, і вистежувала свою «здобич»… з дерев'яною рогаткою в руках! Приціл був простим — капелюшок викладачки. Старенька пані в ошатній канотьє безтурботно розмовляла з професором, стоячи біля воріт академії, та зовсім нічого не підозрювала, як раптом маленьке зерня (на жаль, не знань) майнуло крізь простір і збило її головний убір. Капелюшок упав на землю і покотився до ніг професора, теж вельми поважного пана.

Пані оглянулася і побачила серед листя руду вільшанку, під якою прогиналася гілка, та й, загалом, ціла академія, адже всі знали про її кепський характер і поведінку. Та не встигла викладачка вимовити й слова, як біля її ніг, взутих у немодні туфельки, впала збита кавовим зернятком бабка — лиш крильцями на прощання здригнула.

— Місіс Хепкінс! — тут же долинуло з дерева. — Богами благаю, заберіть для мене цей чудовий інгредієнт! Я віддячу, чесне даністерське слово! — гукала Хелейна, не шкодуючи ні енергії, ні харизми.

Викладачка з відразою глянула на комаху.

— А самій злізти й забрати? — роздратовано спитала вона, кривляючись, поки професор простягав їй капелюшок.

Бабка на кам'яній плитці ще раз забилася у смертельній конвульсії, зігнула лапки й нарешті віддала душу в небо. І до експериментів Хелейни була готова!

Бунтарка на дереві замахала руками.

— Ніяк не можу! Ще полюю на комашок! Поки урочисте відкриття не почалося! — пояснила вона свою «складну» ситуацію, розраховуючи на «рятувальний круг».

Місіс Хепкінс дістала із фіолетового жакета пурпурову хустинку і, за етикетом, притримуючи спідницю, присіла, щоб забрати «здобич». Дискомфорт глобального рівня.

— Ох, ну що з тобою робити? — пробурмотіла вона, беручи бабку в хустинку. — Дай Боже, закінчиш цей курс і на практику до короля, екстерном. А там тебе заміж випхають, і буде благодать! — видихнула вона, мов у раю, і з благоговінням глянула на небо.

— Ні-ні, місіс Хепкінс! Спочатку кар'єра! — долинуло зауваження з дерева.

Хелейна зручніше вмостилася на гілці, схрестила руки на грудях і задриґала ногами, ризикуючи втратити кросівок. Та попри все, вона була готова до дискусії.

Викладачка аж здригнулася в «ледівському» обуренні:

— Та я й не бачу черги з кавалерів. Такій розбишаці, як ти!..

Нотація полилася легко, але її перебили:

— Досить, досить, місіс Хепкінс! Не кажіть так. У всіх різні смаки. Хлопцям з моєї групи подобається Хелейна, — запевнив професор і поправив окуляри, щоб краще роздивитися опонентку.

— Або гроші її батька, герцога Даністера! Угу! — викладачка вигнулася, мов кішка, яку погладили проти шерсті, і відвернулася.

— Місіс Хепкінс! — гукнула знову Хелейна. — А з яких це пір ви замість біомагії економіку викладати почали?

Стара леді втратила цікавість до цієї розмови й відмахнулася:

— Ну ось, ніякої поваги до старших! Про що тут узагалі говорити?

— Це все просто такий вік, молодий, запальний, — знизав плечима професор і потайки показав Хелейні великий палець догори.

«Ги!» — пирхнула руда бестія, хитаючись на гілці, поки її коси підстрибували на лацканах зеленого жакета. «Професор Бурш завжди на моєму боці! Цього семестру треба закінчити телепортацію на відмінно, хоча б теорію, щоб не розчарувати його!» — подумала Хелейна, водночас уже шукаючи поглядом інших комашок, бо ця велика отруйна оса в капелюшку-канотьє їй уже набридла.

— Вона не леді! А це вирок! — пролунав голос місіс Хепкінс за воротами академії.

Професор заперечливо похитав головою.

— Дивлячись, у якому суспільстві, — поставив він крапку в розмові і пішов.

Хелейна ж подумки відмахнулася від обох: «Ну і зануди!» — і розвернулася на гілці в інший бік, акуратно перекладаючи через неї ноги. Все ж вона леді, та й одягнена у спідницю в складку.

Перед зачарованими малахітовими очима постали нові локації: ботанічний магічний сад, невелика площа з розколотою плиткою та алея з непрацючими фонтанчиками. В таких місцях точно має літати щось гарне, барвисте й крилате! Дай Боже!