7глава

Симона

Ми підійшли до ряду, де розсаджували першокурсників. Серце билося так гучно, що здавалося, його чує весь зал. Елана обережно підштовхнула мене до місця, і я сіла, намагаючись не привертати увагу.

Навколо сиділи інші новачки: деякі вже виглядали впевнено, інші тремтіли від хвилювання. Я стискала сумку на колінах, намагаючись тримати спину прямо.

Зал поступово стих. Граф Валькенштайн піднявся на кафедру, його холодний, уважний погляд обійшов усіх присутніх.

— Добрий вечір, — промовив він рівним, глибоким голосом. — Сьогодні ми вітаємо нове покоління учнів Академії Трон.

Мої очі пробігли по залу. Старші студенти, викладачі, старости факультетів — усі дивилися на нас, першокурсників, наче перевіряючи на міцність.

— Ви увійшли у світ, де важливе походження, сила, уміння приймати рішення та здатність стояти на своєму, — продовжив Граф. — Тут слабкі не виживають. І ви, першокурсники, повинні пам’ятати: кожна ваша помилка, кожен невірний крок матиме наслідки.

Я стискала кулаки на колінах, відчуваючи, як серце б’ється швидше. Слова директора ніби відгукувалися в грудях, змушуючи кров швидше текти.

— Але разом із випробуваннями прийде можливість — можливість довести, що ви гідні називатися учнями Академії Трон, — продовжив він. — За час, який ви проведете тут, ви зустрінете конкуренцію, зраду, несподівані випробування. Але саме тут народжуються лідери. І ваш час починається зараз.

Директор відійшов убік, і старости факультетів піднялися, щоб проводити першокурсників до їхнього офіційного представлення. Елана легенько підштовхнула мене ліктем:

— Пора. Тримайся прямо, дивися вперед і не бійся.

Я глибоко вдихнула і ступила вперед, намагаючись тримати спину прямо. Світло софітів осліпило на мить, і зал, повний облич, стало важко розгледіти, але кожен рух відчувався ніби на долоні.

— Першокурсники Академії Трон, — почав один зі старост, його голос прозвучав чітко і впевнено, — сьогодні ви робите перший крок у новому житті. Пройдіть до кафедри та представтеся.

Елана м’яко підштовхнула мене до проходу. Серце билося так гучно, що здавалося, весь зал чує його удари. Я крок за кроком йшла по килиму між рядами. Старші студенти зупинялися, кидаючи на нас оцінюючі погляди: деякі холодні, як лід, інші — зацікавлені.

Коли я опинилася біля кафедри, Директор подивився прямо на мене. Його погляд був строгим, але не позбавленим цікавості. Я глибоко вдихнула, і слова, які довго тримала в собі, нарешті знайшли вихід:

— Симона Морт, — промовила я рівним голосом. — Першокурсниця. Вампір.

У залі настала тиша. Руки трохи тремтіли, але я не опустила голову. Я бачила, як старости факультетів переглянулися, і раптом помітила Бретфорда. Він стояв неподалік, не проявляючи емоцій, але я відчула його погляд на собі — холодний, уважний, ніби перевіряв мене на міцність.

Директор кивнув, і староста факультету вампірів тихо сказав:

— Чудово. Наступна.

Я зробила крок назад, відчуваючи, як напруга поступово спадає. Серце ще билося, але тепер не від страху, а від відчуття, що я витримала перший тест.

Елана зустріла мене поглядом і кивнула, ніби кажучи: «Ти впоралася».

Повернувшись на своє місце, сидіти стало легше — ніби перший крок через невидиму межу зроблено, і тепер страх трохи відступив. Елана сіла поруч, злегка усміхнувшись, а інші першокурсники ще обговорювали своє представлення шепотом, роблячи вигляд, що все це звично і просто.

Старости факультетів повернулися на свої позиції, а Директор знову вийшов уперед, піднімаючи руку, щоб усі замовкли.

— Тепер, — почав він, — офіційна частина вечора продовжується. Ми познайомимо вас з основними правилами Академії, її традиціями та обов’язками кожного учня. Пам’ятайте: те, що ви сьогодні побачите, визначає порядок вашого життя тут.

Він підійшов до столу, на якому лежали старовинні сувої та невеликі медалі.

— Кожен першокурсник, — продовжив Граф, — протягом наступного тижня проходитиме випробування, що перевіряють розум, силу, сміливість і здатність діяти під тиском. Це не просто формальність — це спосіб визначити вашу готовність до справжнього життя в Академії.

Я відчула, як всередині щось стиснулося. Випробування. Перевірка сили. Незвично, страшно, але… можливо, я впораюся так само, як пройшла випробування браслета.

— Важливо розуміти, — продовжував Директор, — що тут не існує «малих помилок». Кожна ваша дія буде помічена та оцінена. Ті, хто проявить слабкість, залишаться позаду. Ті, хто проявить сміливість і рішучість, будуть попереду.

Його погляд обійшов зал і затримався на кожному з нас.

— Сьогодні ви — новачки. Завтра — учні. А через рік — ті, хто будуватиме майбутнє Академії Трон.

Медленно він відійшов назад, і старости факультетів почали роздавати кожному першокурснику пам’ятні медалі та сувої з правилами. Я взяла свій сувій, відчуваючи його вагу — це не просто папір. Це обіцянка, відповідальність і виклик одночасно.

— Запам’ятайте, — тихо сказав хтось поруч, староста факультету вампірів, — тут ви починаєте з нуля. І лише від вас залежить, яким буде ваш шлях.

Вдруг пролунів глибокий, рівний голос Графа:

— Тепер починається більш важлива частина вечора. Традиція Академії — кожен першокурсник отримує наставника зі старших студентів. Вони будуть стежити за вами, допомагати, але й перевіряти на міцність.

Старші студенти повільно піднімалися на сцену. Атмосфера накалювалася: наставники обирали собі підопічних. Я відчувала, як дихання у залі стало важчим, а погляди всіх першокурсників прикуті до руху старших.