Симона
Ось настав черговий ранок, прокинувшись, я не одразу зрозуміла, де я. Усе, що пам'ятала з учорашнього вечора, - це те, що я пішла до бару й добряче напилася, як дійшла додому, залишалося загадкою. Я різко встала і зрозуміла, що перебуваю не вдома в маленькій кімнаті мотелю, а в шикарній кімнаті в старовинному стилі з великим вікном, м'яким ліжком і великою, чи то пак, величезною шафою. Я спершу подумала, що ще сплю, але вщипнувши себе, зрозуміла, що все ж таки ні, далі я спробувала пригадати щось зі вчорашнього вечора, але в голові був лише туман. Піднявшись, я підійшла до вікна й ойкнула від здивування. Переді мною виднівся сад із різними типами квітів. Також у саду була вінтажна альтанка і лавка, схожа більше на трон, адже на ньому виднілися діаманти і була дуже висока спинка. Поки я намагалася зібратися з думками до кімнати постукали.
«Можна увійти?» і, не дочекавшись відповіді, увійшла жінка, схожа на служницю з розпатланим волоссям, але я відразу відчула, що вона вампір.
«Ви вже прокинулися, а то ми вже розхвилювалися»
Я була розгублена і, побачивши це, служниця додала:
«Принести вам сніданок сюди чи ви спуститеся в загальний зал?»
«Я не знаю» тільки й змогла вичавити з себе я.
Служниця лише посміхнулася і вийшла з кімнати. Я досі не розуміла, де перебуваю, і, наважившись усе з'ясувати, покрокувала до дверей, але мигцем побачила себе в дзеркалі та зрозуміла, що на мені вдягнена піжама. Я почала шукати одяг і, відкривши шафу, знайшла те, що було мені за розміром, - це була футболка зі смайликом і джинси, вийшовши з кімнати, я пішла до великих сходинок, і, поки йшла вниз, встигла помітити гарні портрети, що висіли на стінах у старовинних золотих рамках. На кожній картині була зображена сім'я, тільки на кожному портреті різна. Дійшовши до першого поверху, я не знала, де загальна зала, тому пішла наліво, зайшла в перші двері й опинилася на кухні, де, мабуть, снідав персонал, це явно були вампіри, я підійшла до жінки, яку бачила раніше, і сказала:
"Доброго ранку. Де тут загальний зал?"
«Звичайно, дитя.Підемо я тобі покажу»
І пішла до виходу з кухні.Я чула як за моєю спиною персонал почав шепотітися.Поки я йшла за жінкою, я вирішила позапитувати їй про жителів цього будинку і як я тут опинилася.Жінка мовчала і дійшовши до найбільших дверей сказала:
«Ось і загальна зала.Їжу вам уже нести?»
«Напевно так, дякую»
Служниця обернувшись і швидким темпом пішла назад на кухню, залишивши мене наодинці зі страхом. Постоявши під дверима хвилин 5, я все таки вирішила увійти. Коли відчинила двері, я побачила великий довгий дерев'яний стіл, за яким сиділи двоє людей: жінка у віці, і по ній було зрозуміло, що вона вампір, одягнена в червону накидку, які носять кронвампіри - тобто вампіри зі знатних родів, - а навпроти неї сидів молодий хлопець років 15-16 у смокінгу, і я одразу зрозуміла, що це її син.Вони обидва блондини із червоними очима, і я все ж таки наважилася підійти.
«Доброго ранку»
«Доброго ранку, міледі. Сідай» - владним голосом промовила жінка.
Я сіла і почала роздивлятися жінку ближче і побачила в неї на плащі герб, на ньому був зображений кубок із кров'ю. Я так уважно роздивлялася жінку, що не помітила, як мені принесли їжу. На тарілці лежали фрукти, а поряд стояла склянка з червоною рідиною, більш схожою на кров. Мені одразу стало не по собі. Хоча батьки з дитинства привчали мене пити кров, але я так її і не полюбила. Мені ставало страшно і щоб хоч якось розрядити обстановку, я наважилася запитати.
«Вибачте, а можна запитати, як я тут опинилася.»
Двоє вампірських очей зі здивуванням націлилися на мене.
«Ти нічого не пам'ятаєш, мила?»
Я лише похитала головою.
«Тебе вчора приніс мій син»
Я різко обернулася на хлопчика, який сидів біля мене, і з недовірою подивилася на нього.
«Ти мене вчора сюди приніс?»
«Ні, не він, а мій старший син Вілл. Він поклав тебе в спальні і сказав, щоб до тебе всі ставилися належно»
І мені раптом стало цікаво.
«Можна поставити нескромне запитання?»
«Звичайно
» «Можете розповісти про вашу сім'ю.»
Жінка розсміялася і я вперше почула її сміх. Такий приємний і м'який сміх,
"Ну слухай. У цьому будинку живемо я, мій чоловік і мій син."
«А як вас звати?»
"Боже, де ж мої манери. Мене звати Корнелія."
«А я Салазер» перебив маму хлопчик.
"Моє ім'я Симона. Чому ви сказали, що вас тут живе троє, у вас же двоє синів
« »Взагалі-то нас троє", - відповів Салазер із презирством і повернувся до матері.
Я була в цілковитому шоці: троє синів, як вона справляється з ними.
"Так, це точно. Спочатку було складно, але я навчилася справлятися з ними."
Я спочатку думала, що мені почулося. Як вона могла прочитати мої думки.
«Я вампір, як ти, напевно, встигла помітити, я вмію читати думки інших
» «Вау, це, напевно, круто
» "Так, так ось, справді, в мене троє синів: старший - Вілл, той, що приніс тебе вчора сюди, вчиться в університеті Крон і приїздить тільки на вихідні додому. Далі мій середній син Бретфорд, але ми називаємо його Брет. Він ходить в академію «Трон» і молодшого ти вже знаєш Салазер.Також тут живе мій чоловік Мортімер, але він часто в роз'їздах через роботу.
«Я багато чула про академію «Трон», там навчаються всі види сутностей.»
«Точніше діти тих, у кого багато бабла», - зі знущанням поправив мене Салазар.
Корнелія з осудом подивилася на сина
#4594 в Любовні романи
#1094 в Любовне фентезі
вампіри, вампіри перевертні відьми академія, вампіри і оборотні
Відредаговано: 23.01.2025