Академія «трон»

1глава: Пролог

Симона
Ось настав черговий ранок, прокинувшись, я не одразу зрозуміла, де я. Усе, що пам'ятала з учорашнього вечора, - це те, що я пішла до бару й добряче напилася, як дійшла додому, залишалося загадкою. Я різко встала і зрозуміла, що перебуваю не вдома в маленькій кімнаті мотелю, а в шикарній кімнаті в старовинному стилі з великим вікном, м'яким ліжком і великою, чи то пак, величезною шафою. Я спершу подумала, що ще сплю, але вщипнувши себе, зрозуміла, що все ж таки ні, далі я спробувала пригадати щось зі вчорашнього вечора, але в голові був лише туман. Піднявшись, я підійшла до вікна й ойкнула від здивування. Переді мною виднівся сад із різними типами квітів. Також у саду була вінтажна альтанка і лавка, схожа більше на трон, адже на ньому виднілися діаманти і була дуже висока спинка. Поки я намагалася зібратися з думками до кімнати постукали.


 

«Можна увійти?» і, не дочекавшись відповіді, увійшла жінка, схожа на служницю з розпатланим волоссям, але я відразу відчула, що вона вампір.

«Ви вже прокинулися, а то ми вже розхвилювалися»

Я була розгублена і, побачивши це, служниця додала:

«Принести вам сніданок сюди чи ви спуститеся в загальний зал?»


 

«Я не знаю» тільки й змогла вичавити з себе я.

Служниця лише посміхнулася і вийшла з кімнати. Я досі не розуміла, де перебуваю, і, наважившись усе з'ясувати, покрокувала до дверей, але мигцем побачила себе в дзеркалі та зрозуміла, що на мені вдягнена піжама. Я почала шукати одяг і, відкривши шафу, знайшла те, що було мені за розміром, - це була футболка зі смайликом і джинси, вийшовши з кімнати, я пішла до великих сходинок, і, поки йшла вниз, встигла помітити гарні портрети, що висіли на стінах у старовинних золотих рамках. На кожній картині була зображена сім'я, тільки на кожному портреті різна. Дійшовши до першого поверху, я не знала, де загальна зала, тому пішла наліво, зайшла в перші двері й опинилася на кухні, де, мабуть, снідав персонал, це явно були вампіри, я підійшла до жінки, яку бачила раніше, і сказала:

"Доброго ранку. Де тут загальний зал?"


 

«Звичайно, дитя.Підемо я тобі покажу»


 

І пішла до виходу з кухні.Я чула як за моєю спиною персонал почав шепотітися.Поки я йшла за жінкою, я вирішила позапитувати їй про жителів цього будинку і як я тут опинилася.Жінка мовчала і дійшовши до найбільших дверей сказала:

«Ось і загальна зала.Їжу вам уже нести?»


 

«Напевно так, дякую»


 

Служниця обернувшись і швидким темпом пішла назад на кухню, залишивши мене наодинці зі страхом. Постоявши під дверима хвилин 5, я все таки вирішила увійти. Коли відчинила двері, я побачила великий довгий дерев'яний стіл, за яким сиділи двоє людей: жінка у віці, і по ній було зрозуміло, що вона вампір, одягнена в червону накидку, які носять кронвампіри - тобто вампіри зі знатних родів, - а навпроти неї сидів молодий хлопець років 15-16 у смокінгу, і я одразу зрозуміла, що це її син.Вони обидва блондини із червоними очима, і я все ж таки наважилася підійти.


 

«Доброго ранку»

«Доброго ранку, міледі. Сідай» - владним голосом промовила жінка.


 

Я сіла і почала роздивлятися жінку ближче і побачила в неї на плащі герб, на ньому був зображений кубок із кров'ю. Я так уважно роздивлялася жінку, що не помітила, як мені принесли їжу. На тарілці лежали фрукти, а поряд стояла склянка з червоною рідиною, більш схожою на кров. Мені одразу стало не по собі. Хоча батьки з дитинства привчали мене пити кров, але я так її і не полюбила. Мені ставало страшно і щоб хоч якось розрядити обстановку, я наважилася запитати.


 

«Вибачте, а можна запитати, як я тут опинилася.»


 

Двоє вампірських очей зі здивуванням націлилися на мене.


 

«Ти нічого не пам'ятаєш, мила?»


 

Я лише похитала головою.


 

«Тебе вчора приніс мій син»


 

Я різко обернулася на хлопчика, який сидів біля мене, і з недовірою подивилася на нього.


 

«Ти мене вчора сюди приніс?»


 

«Ні, не він, а мій старший син Вілл. Він поклав тебе в спальні і сказав, щоб до тебе всі ставилися належно»


 

І мені раптом стало цікаво.

«Можна поставити нескромне запитання?»


 

«Звичайно


 

» «Можете розповісти про вашу сім'ю.»


 

Жінка розсміялася і я вперше почула її сміх. Такий приємний і м'який сміх,


 

"Ну слухай. У цьому будинку живемо я, мій чоловік і мій син."


 

«А як вас звати?»


 

"Боже, де ж мої манери. Мене звати Корнелія."


 

«А я Салазер» перебив маму хлопчик.


 

"Моє ім'я Симона. Чому ви сказали, що вас тут живе троє, у вас же двоє синів


 

« »Взагалі-то нас троє", - відповів Салазер із презирством і повернувся до матері.


 

Я була в цілковитому шоці: троє синів, як вона справляється з ними.


 

"Так, це точно. Спочатку було складно, але я навчилася справлятися з ними."


 

Я спочатку думала, що мені почулося. Як вона могла прочитати мої думки.


 

«Я вампір, як ти, напевно, встигла помітити, я вмію читати думки інших


 

» «Вау, це, напевно, круто


 

» "Так, так ось, справді, в мене троє синів: старший - Вілл, той, що приніс тебе вчора сюди, вчиться в університеті Крон і приїздить тільки на вихідні додому. Далі мій середній син Бретфорд, але ми називаємо його Брет. Він ходить в академію «Трон» і молодшого ти вже знаєш Салазер.Також тут живе мій чоловік Мортімер, але він часто в роз'їздах через роботу.


 

«Я багато чула про академію «Трон», там навчаються всі види сутностей.»


 

«Точніше діти тих, у кого багато бабла», - зі знущанням поправив мене Салазар.


 

Корнелія з осудом подивилася на сина




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше