Глава 79 (35)

Я спостерігала за цією пафосною дівчиною і чекала на той момент, коли вона дійде до мене. Не дуже мені хотілося приймати у неї естафету. Відчуття було, ніби я не водяну кульку повинна у неї прийняти, а поношений одяг.

Аліса іноді поглядала на мене, повільно ступаючи крок за кроком по слизькій поверхні та утримуючи кулю. Мені весь час здавалося, що ще трохи, і вона випустить її. І тоді нас обох дискваліфікують. А цього припускати не хотілося. Тому я, стримуючи свої емоції, чекала на дівчину.

І ось вона порівнялася зі мною.

– Ось це чекаєш? – розтягнулася Аліса в задоволеній посмішці. – А якщо я вирішу не довіряти тобі та пройти весь шлях сама? Все ж таки, я краща за тебе.

– Припини вигадувати дурниці! – я вихопила у неї ідеальну кулю прозорої води і розгорнулася, щоб йти вперед, але Аліса мене зупинила.

– Дурниці – це казки про те, що ти найстильніша дівчина на факультеті, – тихо сказала вона, продовжуючи залишатися на своїй половині. – Навіть твоя колишня подруга виглядає зараз стильніше у новинках, які я їй підібрала. Таке звання лише ганьбить тебе. Зізнайся, ти – лузер. І зараз ти провалиш випробування у всіх на очах.

– Нічого я не провалю, – шикнула я на неї і продовжила йти вперед.

Як раптом я відчула дивний різкий біль трохи вище щиколоток. Згадалися уроки танців, коли вчителька била нас указкою по ногах, щоб тягли носочки. Але зараз я була не в танцювальному класі. І нікого поряд не було. Окрім Аліси, чарівних здібностей якої я не знала.

Я зробила обережно наступний крок і мало не впала від чергового різкого болю в тому самому місці.

– Припини! – крикнула я.

– Це припини, - зловісно прошепотіла Аліса. - Дай Саймонові спокій. І тоді я тебе не чіпатиму. Все ж таки кішці все одно, що про неї думають миші.

– Якщо ти зараз у порівнянні згадала кішку, то ти, швидше за все, блоха, яка не дає їй спокійно жити.

– Обережно з метафорами, – моя нога знову відгукнулася біллю. – Глядачі не розуміють, чому ти тягнеш час. І ти довести нічого не зможеш. Тому зараз чудовий момент пообіцяти мені покинути Саймона і бути гарною дівчинкою.

– Ще що тобі пообіцяти?

Я так захопилася розмовою, що перестала контролювати кулю, через що мало не втратила над нею контроль.

Довелося різко перестроїтися, щоб утримати її у повітрі і трохи прогріти.

– Якась ти незграбна, – Аліса розпливлася в задоволеній усмішці і різко опустила погляд на мої щиколотки.

  Але нічого не сталося, бо з трибун пролунав голос Саймона:

– Міс Сенько, поверніться, будь ласка, на пляж! – пролунало у динаміці. – Сперечатись із приводу моди будете іншого разу.

Аліса сіпнулася від несподіванки і розвернулася до трибун.

– Пощастило тобі, русалко, – пробурчала вона. – Але нічого, ми ще поговоримо.

Я почекала кілька секунд, контролюючи, як вона віддаляється і лише потім продовжила свій шлях, уявляючи, скільки ввечері вислухаю від старшокурсників за те, що не пішла одразу до фінішу.

Напрочуд, це не було проблемою. Було не настільки слизько і холодно, тож до кінця шляху я прискорила свій темп.

– Ви так скучили одна за одною? – запитав Алекс, як тільки я продемонструвала йому водяну кулю. – Ти розумієш, що таке естафета?

– Якби її не існувало, я не сумувала б, - скривилася я. - Просто, Алісі дуже захотілося поговорити.

– Ти впевнена?

– Звичайно.

Я розтягла губи в усмішці і, опустивши краплю в підготовлений кубок, підійшла до Есмі.

Розказувати Алексу про те, що сталося, я не збиралася. Не хотілося, щоби через неї команді присудили штрафні очки. А ось із подругою поговорити не терпілося.

– Мені здається, чи ти щось не розповіла? – Есмі простягла мені чашку гарячої кави. – Алекс був незадоволений, коли ви там застрягли.

– Наша міс світу вирішила трохи підставити мене та всю команду, – тихо сказала я, сподіваючись, що Алекс не чує.

– Це як? – занадто голосно вигукнула Есмі, але на щастя Алекс не звернув на неї уваги.

– Думаю, це її особиста магія, – знизала я плечима. – Вона дуже хотіла завадити мені встояти на ногах. І, гадаю, мені варто відвідати містера Фокса, щоб поставити компреси на ноги.

Есмі на мене здивовано дивилася, але я не хотіла продовжувати цю розмову і почала спостерігати за змаганнями.

Незрозуміло з яких причин квітневе змагання перенесли на травень. Тепер на початку і наприкінці останнього весняного місяця на нас чекали змагання, в яких треба було викластися на повну силу. Я сподівалася показати в другому турі, що я краща за Алісу. Я готувалася щовечора, вивчала заклинання та тренувала магію води.

У другому турі ми повинні були показати наші найкращі якості, щоб досягти власної мети, про яку нам заздалегідь не повідомляли. Все, що нам вдалося дізнатися, що змагання будуть у перший понеділок увечері, заради чого уроки у всіх курсів скасували. І я сподівалася сьогодні виспатися.

Але не вийшло.

Хтось почав стукати у моє вікно ще задовго до сніданку.

– В кого це совість зовсім втекла з голови? – бурчала я, підводячись з ліжка.

На мій подив, під вікном стояв Райан.

– Ти чого нас будиш? – я відчинила вікно і невдоволено подивилася на хлопця.

– Не вас, а тебе, – Райан без збентеження заліз на підвіконня і вмостився на ньому, як у кріслі. – Зверни увагу, сусідки твоєї немає на місці.

Я обернулася в бік Аліси і усвідомила, що ліжко те порожнє і застелене, немов дівчина сьогодні не ночувала в кімнаті.

– Вона напевно знайшла собі кімнату на повітряному факультеті, куди в червні переселиться, – без особливої цікавості припустила я. – А ти звідки про це знав? Шпигуєш за нею?

– Ще чого, – Райан скривився і закотив очі. – Просто ти трохи не вгадала причини відсутності твоєї сусідки.

– Ну, розкажи таємницю. Я вся в передчутті.

– А що мені за це буде?

– Не вб'ю за ранній підйом. Якщо ти не знаєш, то сон життєво необхідний для підтримки здоров'я і краси обличчя.