Глава 78 (34)

Якщо хтось колись відвідував повітряний факультет Айризард, який двадцять років було зачинено, то знав, що дійти до нього то справа непроста. І це не було пов'язано з якоюсь стародавньою магією або темними прокляттями. Просто декан факультету Алекс Фрост розпорядився не чистити міст від криги, вважаючи це ідеальним захистом від цікавих студентів.

Я йшла мокрим снігом і уявляла наш перший тур, сподіваючись, що міст, на якому мала відбуватися естафета, розчистили.

- Тіффані! — гукнув мене професор Саймон Фрост, змусивши цим мене здригнутися. – Ваша декан, професорка Льюїс, сьогодні зайнята дотриманням норм безпеки. Тому я відповідаю не лише за свій факультет, а й за ваш. Ваша команда виступає після Фіролена. Починають із молодших курсів. Тому ти виступаєш другою серед Емемазу.

– Алісочку поставили першою? – скривилася я й уважно вдивилась у вічі професора. - Я вже не гідна відкривати команду? Чи ви, шановний професоре, вважаєте, що мене у всіх сферах можна засунути подалі?

Звичайно, зараз я натякнула на наші відносини, яким не судилося розвиватися через можливі проблеми на його посаді.

– Якщо не потрапиш у медпункт після змагання, чекаю ввечері в моєму кабінеті, – холодно викарбував він і подався до старшокурсників.

Я незадоволено провела його поглядом, відчуваючи неприємні відчуття в районі сонячного сплетіння. Я вже кілька місяців умовляла себе забути ті моменти, коли ми були разом, і перейти на когось іншого. Але розум у цьому питанні не справлявся. Навіть Райан, який став для мене дуже близьким другом, не міг замінити цього статного молодого професора.

– Ось ти де! – до мене підбігла Есмі і міцно обняла, мало не поваливши в сніг. - Уявляєш, я перша! Це така відповідальність! Кажуть, для першого курсу будуть дуже легкі завдання, але я все одно боюся.

– Не казали, які будуть завдання? – я вирішила проігнорувати її слова.

– Пройти свою половину моста, – Есмі на мить насупилась, але відразу знову посміхнулася. – Глядачі матимуть змогу спостерігати з трибун на пляжі за змаганнями. А вам усім доведеться сидіти в тому наметі і чекати своєї черги.

– Нестримні веселощі, – ще сильніше насупилася я, уявляючи, що півдня доведеться провести в закритому приміщенні, щоб не мати можливості заздалегідь дізнатися про завдання.

– Не сумуй, – дівчина обняла мене за плечі. - Коли пройду свою ділянку, вирушу до Алекса і чекатиму на тебе там з кавою.

– Дякую на це, – кивнула я. - А Райан де?

– Він на трибунах із братом, – Есмі вказала на лави біля самої кромки води. - Ріхард сьогодні не в дусі. Боїться, що хлопчаки ввечері влаштують свято і цілий день на всіх кричить.

– Шкода, що Райан відмовився брати участь, – я розглянула його серед присутніх і помахала йому рукою.

Есмі сумно кивнула і вирушила до місця для старту. А я увійшла до великого намету і влаштувалася біля столу з напоями, занурена в думки про Райана. Цей пересічний хлопчина змушував часто думати про нього безсонними ночами. І не тому, що я мала почуття до нього. Навпаки. Я не сприймала його як партнера. Він був для мене просто гарним другом. Але він бачив у мені не лише подругу. І це мене дуже хвилювало. Я не хотіла ображати його. Але й зустрічатись з ним не могла. Через Есмі ми часто проводили вечори разом, і це лише додавало проблем.

Не зважаючи, що я була в середині, мені було холодно та волого. Здавалося, що я змерзну до того, як викличуть мене до мосту. Але мої думки переключилися на сусідку, яка увійшла через кулька хвилин. Здавалося у фільмах про жінок легкої поведінки і те вбрання було скромнішим.

– Професор Фрост погрожував вигнати тебе, якщо ще раз прийдеш у відвертому вбранні, – прокоментувала я костюм Аліси, який більше підходив для пляжної вечірки. – До того ж, нам видали спеціальний одяг для змагань.

– Професор не дозволив наряджатися так на його уроки, – дівчина подивилася на мене з викликом. – За турнір нічого не казав. Ось настане мій час, я одягну костюм. Решта тебе не повинна хвилювати.

– Могла б подякувати за турботу, – нервово посміхнулася я і почала гріти руки.

Звичайно, мені було все одно, що Аліса матиме проблеми з вчителями. Але промовчати я не могла. Надто сусідка моя напористою виявилася. І я десь у глибині душі справді боялася, що вона зможе підкорити своїм виглядом Саймона. Все ж він був чоловіком. І йому були не чужі звичайні людські бажання.

Єдине, що мене порадувало цим днем, що Аліса незабаром змерзла. І їй довелося скоріше переодягнутися у спортивний костюм, який дали учасникам.

Тому коли Саймон увійшов до нашого намету, Аліса невдоволено дивилася на всіх у зовсім не жіночному костюмі. А він не звертав на неї жодної уваги і багато разів повторював правила.

Я мала чекати на Алісу на середині мосту, щоб прийняти в неї символ нашого факультету і донести його до берега. Завдання було водночас і легким, і складним.

Не можна було кульку з води впустити або заморозити. Варто було слідкувати весь час за тим, щоб вона була теплою. І при цьому йти моторошно слизьким мостом, утримуючи магією те, що в природі не тримає форму. Ще й треба було робити все швидко, щоб встигнути за часом і обігнати суперників.

– А якщо Аліса мені вручить крижану кулю? – я із сумнівом подивилася на дівчину. – Це ж буде не моя вина.

– Тобі доведеться спочатку розігріти воду, а потім іти, – твердо відповів учитель. – На іншому боці моста чекатиме Алекс. Він оцінить якість вашої роботи.

– Вона зіпсує все, а вина буде на обох! - невдоволено прокоментувала правила Аліса. – Чому на середині мосту не перевірять мою водяну кулю.

– Тому що естафета – це командна гра, – Саймон закотив очі та обернувся до інших учасниць.

Аліса невдоволено засопіла, потім розстебнула свою кофту, демонструючи своє яскраве вбрання, і підійшла до старшокурсників. А я лише стежила за нею та за реакцією Саймона.

На подив, Фіролен впорався менше, ніж за дві години. І настала наша черга.