Глава 73 (29)

Піднімаючись сходами, я подивилася на годинник і здивувалася, що вже був пізній вечір. Йти на вечерю було вже пізно. Тому я замкнула двері в пагорбі й вирушила до головного корпусу, де мав робити домашнє завдання Никифор.

На вулиці було холодно й мені довелося накинути каптур, щоб не замерзнути на шляху. Ключ віддавати Алексу я не поспішала. Раптом, завтра захочу ще вирушити в межисвіт до Кріса. Все ж, він жадав показати мені будинок. Та, й, я була непроти відвідати його. Хоча, я не знала, що ми робитимемо. Все ж, він привід. А я – жива людина, у якої з'явилися почуття до володаря межисвіту. Але я не збиралася проявляти їх. Лише собі в цьому зізналася. Спілкуючись із Крісом, я забувала про Саймона.

Згадуючи, як пройшов цей день в межисвіті, я дійшла до бібліотеки та увійшла всередину.

- Я скоро піду, - зустрів мене непривітний бібліотекар. – Якщо дуже тобі треба, бігцем вибирай книги та – на вихід. Заодно й виведи того дивного студента, який читати не вміє.

– А у нас є такі? – я здивовано вигнула брову і пішла у бік книжкових полиць.

Звичайно, Никифор не був з тих, хто виблискував знаннями. Але так відгукуватися про студента людині, яка зовсім не розуміється у своїй справі, не годилося. Хотілося зробити йому зауваження, але боялася, що наші суперечки можуть затягнутися на довго.

Я підійшла до столу, за яким сидів великий блондин і невдоволено закреслював щось на аркуші своєї доповіді.

- Важко? – я сіла поруч і зі співчуттям подивилася на Никифора. - Мені здається, ти не можеш сконцентруватися на деталях, і тому не можеш впоратися з роботою.

- Я не можу впоратися з роботою, бо дехто обіцяв мені допомогти, але, чомусь, я його не бачив поряд, - хлопець невдоволено підняв на мене стомлений погляд. – Я тут із п'ятої вечора. Навіть, не повечеряв. Сподівався на твою допомогу.

- Вибач, - я винувато посміхнулася. - Я ще жодного разу не присіла з того часу, як закінчилися збори в Алекса Фроста.

- Ти хочеш брати участь у змаганні факультетів? – здивувався він. – Я також хочу спробувати.

- Звичайно, пробуй, - закивала я. - Це чудова ідея.

- Думаєш, в мене вийде? – із сумнівом запитав хлопець. – Весь факультет вважає, що ми із Костею найслабші учні.

- Чи мало, хто і що вважає? - відповіла я, хоч, і була згодна з цими словами.

Але не казати ж людині це в очі. До того ж, з ним зараз на мене чекав шлях до факультету по темряві.

- Давай, краще, вирушимо на факультет і я допоможу тобі з уроками, - запропонувала я, незважаючи на те, що мені дуже хотілося спати.

- Допоможеш? - вперше я побачила щире захоплення в його очах.

Кивнувши на знак згоди, я взяла собі книгу з алхімії про всяк випадок. І поспішила залишити бібліотеку.

- У Кості сьогодні інші турботи, тож можемо позайматися в нашій кімнаті, - сказав Никифор, коли ми вийшли надвір.

- Ох, і понесуть близнючки Стілс про мене плітки, - скривилася я, згадавши недавню мою ночівлю в Райана.

Адже закінчитися могло все не так гладко. І вислуховувала б я потім лекцію від кожного з деканів про те, що пристойні дівчата не ночують із хлопцями. На щастя, зникнення Райана змінило настрій його брата. Залишалося сподіватися, що він про це не згадає.

Никифор, здавалося, не зрозумів, яку саме плітку можуть рознести Сьюзі та Санні з Фіролена. Він ішов уперед, втягуючи голову в плечі від холоду.

А я не збиралася мерзнути, тому накинула на голову капюшон та йшла поруч, згадуючи, чи треба мені щось ще написати для реферату професорки Капер. І треба, ж, було мені з цим блондином сперечатися на уроці, щоб тепер уночі разом реферат писати. Ще й їсти захотілося. А у хлопчаків, мабуть, крім чіпсів та сухариків, у будиночку нічого гідного для мого організму, й, не було.

Ми дійшли досить швидко через темп, який задав Никифор, що помітно замерзав. Так само, як і в будиночку Фіроленців, я тихо пробралася до кімнати Никифора, на щастя, вона була на першому поверсі. І розпорядилася принеси мені чогось дієтичного в обмін на мою допомогу у його роботі.

Хлопець без вагань погодився і поквапився на кухню. А я розклала на їхньому столі зошити по місцях і приготувалася до реферату з Алхімії.

Дістаючи чергову книгу, я помітила рожевий клаптик паперу в одному з ящиків. Із зацікавленістю я швидко опинилася біля нього і потягла за його кінець.

У мене в руках виявилася валентинка, що була адресована Дженні.

Тут було ще й освідчення в коханні, написане від руки, що мене ввело в ступор. Невже в Никифора почуття до Дженні? Чи це його сусід Костя вихваляв у цих рядках зовнішність моєї подруги?

Я ще раз перечитала вірш, повернула листівку на місце та продовжила готуватися до Алхімії.

Незабаром повернувся Никифор і приніс тарілку з галетним печивом та чай. Це мене цілком влаштовувало. І я сіла перекусити, давши перед цим хлопцеві завдання переписати кілька абзаців.

Ми займалися майже до ранку. Я вже засипала на місці, але продовжувала пояснювати хлопцеві, що й куди писати. Не знаю, як із рештою тем. Але все, що стосувалося драконячого зілля, ми обидва тепер знали на відмінно. Навіть Никифор почав вражати мене своїми знаннями.

- Може, поспиш тут? - запропонував хлопець, коли я почала збиратися до вогняного факультету.

- Мене вб'ють, - заперечно я похитала головою і поспішила покинути кімнату, доки не заснула на місці.

Я йшла снігом, який заспокійливо хрумтів, і хотіла лягти спати прямо серед дороги. Сил зовсім не лишилося. Але треба було дійти до кімнати Есмі, де я могла влаштуватися в теплому ліжку й насолодитися, нехай коротким, але таким потрібним для мене та моєї шкіри сном.

Але, мабуть, доля мала інші плани і мене біля входу в будиночок студенток вогняного факультету зустрів Алекс. Він виглядав не свіжішим за мене. Від чого я навіть усміхнулася.

Але, впіймавши на собі його погляд, моя посмішка кудись зникла разом із вітерцем, який подув в обличчя.