Глава 64 (20)

Менш за все мені хотілося зараз йти до своєї кімнати, коли постало стільки запитань. Навіть думка про те, що я давно не займалася своїм волоссям, не була вагомим аргументом сидіти вдома. Хоча маску для волосся я робила стабільно щотижня.

Варто було увійти нам на факультет Фіролена, як до нас підбігли Анна, Ельза та Ріхард. Від погляду останнього навіть у мене по спині поповзли мурашки. Уявляю, який радий був бачити брата Райан, до якого покрокував Ріхард.

- Тіффані! - звернулася до мене Ельза. - Де ви були весь цей час? Чому вашу компанію знову звідкись привели професори Фрости? Думаєш, після того, що сталося, мені не вистачає проблем?

- Ні, я просто думаю, що в цій академії все неправильно, - невдоволено відповіла я. – І вистачить стежити за нами так, ніби ми маленькі діти. На відміну від вчителів, яким абсолютно було байдуже, що учні зникли, ми намагаємося хоч щось робити!

Я із викликом дивилася на всіх присутніх. Мені не треба було підвищувати голос, щоб змусити всіх почути мої слова. Навіть Ріхард завмер та здивовано дивився на мене.

- Що ти сказала? - через деякий час мовчання звернулася до мене Ельза. – Отже, ми нічого не робимо? Думаєш, вчителі настільки дурні та безпорадні, що не розуміють, яку відповідальність вони несуть? Що ж, не чекала від тебе такого. Ти дуже змінилася. І не на краще. І якщо ти така доросла, можеш робити, що хочеш.

Ельза подивилася на мене скривджено та відвернулася.

- А ти не можеш, - Ріхард майже прогарчав ці слова.

- Ми все тобі пояснимо, - Алекс схопив Райана й потягнув його та всю чоловічу половину в будиночок для чоловіків Фіролена.

Я провела поглядом їхню компанію й сподівалася, що професори заспокоять запал Райанового брата. Інакше там може початися бійка.

- А ти що скажеш? – звернулася Анна до Есмі. - Теж розкажеш, що ви найрозумніші?

- Я просто хочу спати, - знизала вона плечима. - Можеш повідомити мого тата про мою витівку. В нього зараз мало роботи на посаді міністра.

- Як мило з твого боку нагадувати статус твоїх батьків, - фиркнула Анна Вітріз. - Вирушайте до своєї кімнати й готуйтеся до уроків. Як ви відпрацюєте вашу нічну прогулянку, ми з Ельзою повідомимо вас пізніше.

- Дякую, - Есмі награно вклонилася доглядачкам будиночків та покрокувала до своєї кімнати.

Я повільно пішла за нею, сумніваючись, що правильно роблю. Мені стало шкода Ельзу, яка й так була на межі нервово зриву через те, що сталося. Ще ми додали їй проблем. Але я не могла дозволити собі поводитися інакше. Здавалося, що вибачатися було недоречно.

У кімнаті ми з Есмі повалилися на свої ліжка просто в одязі. Сил переодягатися в піжами не було. Втім, як і часу. До сніданку залишалося лише кілька годин. А треба було ще привести себе до ладу й нафарбуватися. Принаймні мені. Есмі навряд чи хвилювало, як вона виглядає перед оточуючими. Я ніколи не бачила її з макіяжем.

Я лежала в ліжку, намагаючись заснути, але сон так і не наставав. Мабуть, я сильно перенервувала після всіх новин. Більш того, мене хвилювала тепер думка про те, що через моє нове призначення моє життя може сильно змінитися. Цікаво, чи Есмі хоч якось готується до цієї посади?

Я подивилася на свою подругу, яка міцно спала у своєму ліжку. Вирішивши не турбувати її, я піднялася, взяла рюкзак, у якому була хоч якась косметика та вийшла з кімнати. Спустившись на перший поверх, я побачила у вітальні Ельзу, яка про щось шепотілася з Анною. Розуміючи, що іншого вибору я не маю, я підійшла до дівчат та сіла в крісло.

- Не заважатиму? - запитала я, відкриваючи рюкзак.

- Ти ж хотіла спати, - обернулася до мене Ельза.

- Це Есмі хотіла, - я дістала косметичку, взяла дзеркало й почала протирати обличчя лосьйоном. – А мені щось не спиться. Скажу чесно, я не хотіла порушувати правила. Але те, що я дізналася сьогодні в межисвіті, варте того, щоб вирушити туди.

Я переказала все, що сталося в межисвіті, не опускаючи жодних подробиць, тому що не вважала за потрібне щось приховувати в даний момент.

Наглядачки будиночків здивувалися після того, що я повідомила, і що знаю, де Аліса з Дженні. Вони зголосилися тієї ж миті вирушити до межисвіту, але я вмовила їх почекати з цим. Щоб не нарватися зайві проблеми.

Очистивши обличчя, я вирушила в душ, де продовжила процедури догляду за обличчям й тілом. Коли я вийшла з ванної кімнати, був початок сніданку. А я й не помітила, як багато часу провела біля дзеркала.

Есмі вже була тут. На мій подив, вона розчесалася. Мабуть, іноді я на людей добре впливаю. Охайніше стають. Це мило.

- Як ти? - я підійшла до неї та взяла собі чашку чаю.

- Нас вже не вбивають, - прожувавши шматок бутерброду, відповіла Есмі. - Отже, все гаразд. Я сьогодні піду на урок із тобою.

- Навіщо? – я вивчила ранкове меню та обрала собі яйце пашот та пару шматочків сиру.

– Хочу поговорити з Алексом, – зізналася подруга.

- Принизитися? – я згадала їхню минулу розмову та скривилася. - Тобі нагадати, що я думаю з цього приводу?

- Він сам написав, щоб я прийшла, - відмахнулась Есмі. – Отже, не вчи вчених. Краще зверни увагу, як на тебе професор Фрост поглядає.

- Ніяк, ми все вирішили, - пирхнула я.

Більше за сніданком ми не розмовляли. Тому я швидко зібралася та вирушила на урок. По дорозі я зустріла Райана. На мій подив, з ним було все гаразд. Він навіть посміхався. Очевидно, Алексу вдалося його брата пом'якшити. Може, не такий поганий цей професор?

Однак недовго мені довелося думати про нього позитивно. З першого ж уроку з повітряної стихії на мене навалилося дуже багато інформації та не менше домашнього завдання. Професор Алекс Фрост, здавалося, хотів надолужити за один урок весь пропущений матеріал. Він перестрибував з теми на тему, і перед обідом у мене розболілася голова від спроб зрозуміти матеріал.

- На обід мене не чекай, - повідомила мені Есмі, звалюючи все в рюкзак.