Глава 63 (19)

Коли ми вийшли з межисвіту, годинник показував уже за північ. Ще піднімаючись сходами, наші телефони увімкнулися й почали сповіщати про нові повідомлення. Я чудово розуміла, що це нас з Есмі розшукують наглядачки будиночків. І що час нам вигадати гарне виправдання нашій відсутності.

- Чи готова до довгих лекцій про те, що ми порушуємо правила? - засміялася Есмі та відчинила двері в пагорбі.

На мій подив, зовні було дуже світло. І мене це збило з пантелику. Невже наші телефони перестали працювати в межисвіті? Зазвичай, годинник у ньому не зупинявся. Не могло ж щось змінитися?

Я вже хотіла озвучити свої думки щодо цього, як зрозуміла, що Есмі кудись уважно дивиться. Я підійшла до входу, жмурячись від яскравого світла, й намагаючись розглянути, що відбувається зовні.

- Їх має бути троє! - почула я знайомий чоловічий голос, але все ще не могла розглянути, хто нас вирішив зустріти. - Я бачив, як вони бігли сюди із зниклим містером Брі. А ще тут мають бути дві першокурсниці.

- Зараз подивимося, - інший голос належав нікому іншому, як Саймону.

І я зрозуміла, що це професори Фрости вирішили дочекатися нас біля входу. Й освітлювали вхід двома яскравими ліхтарями, якими світили нам у вічі. Цікаво, ще хтось тут був? Мої очі нарешті звикли до яскравого світла. Але крім двох професорів біля входу більше нікого не було.

- Може, опустите ліхтарі? – я невдоволено подивилася на професора Емемазу. – Ви нам сітківку попалите своїми фокусами.

- А ви своїми діями доведете наглядачок до інфаркту, - сказав Саймон. - Це ж треба було здогадатися влаштувати таке в кімнатах. От, дізнається Ріхард, що його брат не пропав, а просто вирішив повеселитися, влаштує виховну бесіду не тільки з ним, а й з іншими витівницями.

- Де він? - Алекс увійшов усередину та посвітив на всі боки, поки не помітив Райана. - Ага, ось і пропажа. Виходь! Де ще дві?

- Можете шукати їх скільки завгодно, - фиркнула я та підійшла до Саймона. – Перед тим, як вирішувати, що з нами робити, ви маєте нас вислухати.

– І чого нам слухати ваші казки? - Саймон невдоволено глянув на мене. – Ви обидві вже не вперше без дозволу лізете за ці двері. Я розумію міс Родд, вона надто активна. Але ж ти зовсім інша. Як ти посміла погодитись на ці дурні ігри.

- По-перше, на жодні ігри я не погоджувалася, - я відійшла на кілька кроків від Саймона. - По-друге, все не так просто, як здається. По-третє, перестань говорити зі мною в такому тоні. Ще кілька місяців тому ми приємно розмовляли у твоєму кабінеті. А тепер ти намагаєшся з себе корчити дуже дорослого дядечку.

- Я й був ним, поки ти мене русачими чарами не зачарувала, - Саймон підійшов до мене. – Але, якщо ти дуже бажаєш, щоб ми побалакали перед тим, як повідомили, що знайшли вас, я можу дати півгодини. І, сподіваюся, я не пошкодую, що зволікав цим.

– Не пошкодуєте, – подала голос Есмі. - Давайте пройдемо до вашого кабінету й там все пояснимо.

- Спочатку ти віддаси мої ключі, - Алекс вийшов із тунелю, притримуючи за руку Райана. - І скажеш, де шукати ще двох студенток.

Есмі простягла йому ключі та підійшла до Райана, якого взяла за іншу руку.

Хлопець виглядав дуже погано. Воно й зрозуміло, на нього чекала дуже неприємна розмова з братом через мене. І що на мене найшло, коли я вигадала цю витівку? Може, разом із частиною мітки мені передався характер Есмі, і я тепер стану такою ж знебашеною? Цього ще не вистачало.

- Пішли до мого кабінету, - наказав Саймон, після того, як замкнув двері.

Ми слухняно пішли у бік корпусу Терраніса, де на першому поверсі був кабінет професора.

По дорозі ніхто не промовив жодного слова. Обидва професори, як мені розповіла давно Есмі, мали телепатію. А нам говорити не було про що зараз. Ось ми йшли, іноді поглядаючи один на одного.

Дійшли ми досить швидко та увійшли до головного корпусу Терраніса. Там нас професор Саймон Фрост повів до свого кабінету, у якому вся наша компанія з трудом помістилася.

- І з чого почнете свої виправдання? - Саймон сів за свій стіл та невдоволено глянув на брата, який сів на його стіл, зіштовхнувши кілька блокнотів убік.

– У моїй кімнаті був справжній напад на учениць, – я першою заговорила. – Ми бачили їх у межисвіті. Дівчаток готують для якогось ритуалу, про який я нічого не знаю. А Райана я змусила влаштувати подібне викрадення, щоб Ріхард його не чіпав. Зізнаюся, це було дурною витівкою. І я сподіваюся, що Райан не постраждає через неї.

- Це судити його братові, - Алекс перевів погляд синіх очей на Есмі. – А ти що розкажеш? Вдала, що прийшла миритися, а сама ключі вкрала?

- Я чесно хотіла помиритися, - Есмі почервоніла й опустила погляд на підлогу.

- Це я забрав ключі, - Райан підвівся між подругою та професором. – Я вмію піднімати речі у повітря. І доки Ви спілкувалися з дівчатами, я вкрав ключі.

- Це вже організована злочинність, - потер скроні Саймон. - Ви, хоч, усвідомлювали, скільки порушуєте правил своєю поведінкою?

- Правилами можна й знехтувати, коли треба вирішувати серйозніші проблеми, - сказала я та дивилася на Саймона. — Досить вдавати з себе пихатих професорів! Дві учениці академії в небезпеці. Я через вчинок Джейкоба стала другим володарем межисвіту. А Джейкоб виявився небезпечним хлопчиськом, який позбавлявся послідовників.

– Що? - Алекс був здивований моїми словами. - Ти хочеш сказати, що Джейкоб зробив щось погане?

- А тебе не напружило, що він не змінився після своїх ста років правління? - я з викликом подивилася на Алекса. - Ти жив із ним не один рік. І нічого не запідозрив?

- Він запевняв, що ніхто його не змінював, - знизав плечима декан Айризарда. – А я особливо не вимагав його відповідати. Ми жили вдвох в межисвіті. Знань про цей світ надто мало. Тож вибору в мене не було. І я рідко ворушив ці теми. Мені він здався дуже милою дитиною.

- Він нацькував на нас мерагамільйона! – підвищила голос Есмі. - Вів'єн сказала, що ця мітка закликає його.