Глава 60 (16)

Сподіваючись, що в нас все вийде, і намагаючись не думати про погане, ми вирушили до головного корпусу. Вчителів тут було мало, бо всі були зайняті пошуками зниклих учнів.

Кабінет Алекса був на четвертому поверсі. Есмі це добре знала. І вона повела нас із Райаном, якого треба було добре ховати, щоб ніхто не помітив зниклого студента.

– Погана була ідея взяти його, – я невдоволено поглядала на хлопця, який сховався за колоною, почувши чиїсь кроки.

- У нас все вийде, - впевнено сказала Есмі.

Ми піднялися на верхній поверх головного корпусу та підійшли до дверей з табличкою «аудиторія повітряної стихії». Далі мала діяти Есмі. А я чекала знаку біля зачинених не до кінця дверей, щоб підкрастися ззаду та забрати ключі.

А Райан в нашій операції виконував роль вартового і постійно крутив головою на всі боки, виглядаючи сторонніх.

На щастя, кабінет Алекса Фроста був наприкінці коридору. І частково ховався за величезними квітами у горщиках. Тож, я особливо не турбувалась, що нас хтось може побачити. Але розслаблятися було не варто.

- Я пішла, - прошепотіла Есмі та штовхнула двері.

- Я зайнятий, - пролунав знайомий голос.

- Це я, - відмахнулася Есмі та увійшла, залишивши прочинені двері.

Я з цікавістю зазирнула, щоб стежити, коли можна буде входити. Так, цікаво було вивчити новий кабінет, в який наша група тепер ходитиме по середах.

Це був просторий кабінет, що добре освітлювався, з овальними кріслами. Все тут було білого кольору, крім блакитної підлоги та світло-рожевої стелі. Такого незвичайного кабінету я ще не бачила. Від великої кількості білого кольору здавалося, що він світиться.

Професор Алекс Фрост, відповідно до свого кабінету, теж був у білому фраку.

- А, це ти? - він підняв погляд на Есмі та невдоволено скривився. – Сьогодні мав бути у вас перший урок. Але у зв'язку з обставинами у вас сьогодні додатковий вихідний. Отже, я не бачу потреби відвідувати мене.

- Ну, що ти такий сухий? - Есмі підійшла до столу кольору слонової кістки, за яким сидів професор, і нахилилася до чоловіка. - Я прийшла миритися.

- А ми й не сварилися, - невдоволено відповів Алекс та відвернувся у бік вікон.

Тієї ж миті Есмі подивилася на мене і вказала на кут столу. Там лежала зв'язка ключів. І, як я зрозуміла, ключ від входу в межисвіт там теж був.

- Алекс, я все чудово розумію, - жалісливим тоном промовила Есмі. - Ти бажаєш мені тільки добра. Ти боїшся за моє здоров'я, а я ще дуже безтурботна у зв'язку з віком. Але я не можу наздогнати тебе у віці. Зате можу прийти та щиро вибачитись. Я ж кохаю тебе.

Я спостерігала за цією сценою з неприхованою огидою. Ну, як дівчина може дозволити собі так поводитися? Вона ж принижувалась перед ним, замість того, щоб увійти в кабінет з ноги і спитати, чого він дозволив на неї кричати.

На жаль, Есмі не така. І вона зараз стояла, як голодне кошеня і дивилася на Алекса, як на рятівника. Здавалося, ще трохи, і я не витримаю цю надто нудотну сцену примирення.

- Надалі я намагатимуся бути уважнішою до свого благополуччя, і не лізтиму в неприємності, - продовжувала виправдовуватися дівчина. - Давай помиримось та забудемо весь той негатив, який наговорили один одному вчора. Я не хочу більше лаятись. Це ж неправильно.

- Мене зараз вирве, - це прошепотів мені на вухо Райан. – Закоханість в цього типу з неї робить безвільну ганчірку.

Я кивнула, але продовжувала чекати на сигнал Есмі, який все не надходив.

І ось, Алекс підвівся і підійшов до вікна. І Есмі відразу виявилася поруч та міцно обійняла його, продовжуючи обіцяти, що буде тепер гарною дівчинкою.

Тепер я чекала на поцілунок.

І нарешті вони стикнулися губами. І я навшпиньки увійшла в кабінет і попрямувала до столу професора, обходячи крісла.

Однак через таку однотонність навколо я не помітила сходинку між рядами крісел та з гуркотом, зачепивши одне з них, повалилася на підлогу.

- Що тут відбувається? - Алекс підбіг до мене та допоміг підвестися. - Ти ж не просто так тут виявилася. Ви щось замислили? В межисвіт вирішили навідатися?

Чоловік глянув на стіл, де лежали ключі та полегшено видихнув.

- Я просто хотіла дізнатися, що брати завтра для уроку, - потираючи забитий лікоть, сказала я. – У нас нічого не написано у графіку.

- Бо я все вам надам сам, - Алекс ухопився за крісло, яке я повалила та поставив на місце. – І я не вірю тому, що ти сказала. Тому, якщо ви обидві опинитеся в межисвіті, то пошкодуєте.

- Це Ви, професоре, пошкодуєте, якщо образите когось із нас, - прошипіла я на професора. - Не перегинайте палицю та не перевищуйте своїх повноважень.

Алекс подивився на мене з дикою люттю у погляді, але нічого не сказав.

- Ходімо, Есмі, - покликала я подругу. – Якщо він тебе кохає, то сам захоче помиритись.

І я вийшла, плювавши на те, що зараз знайшла собі ворога в образі професора повітряної стихії. Ох, ще пожалію я за такий довгий язик. Але це буде згодом. А зараз нам треба було усамітнитися та вирішити питання, як тепер пробратися до межисвіту.

Я вийшла разом з Есмі та пішла за Райаном, який чекав на нас біля сходів.

Утрьох ми тихо спустилися й швидко зникли в засніжених кущах.

- Це був жах! – заволала Есмі. - Мало того, що ключа не дістали. Ще й з Алексом наразі проблем більше буде.

- Вибач, не могла дивитися, як ти принижуєшся, - без краплі жалю сказала я. – Я пам'ятаю тебе, Вискочко. Ти була зовсім іншою, поки з ним не зійшлася. Не перетворюйся на Дженні. Ти класна дівчина та маєш завжди знати собі ціну.

Есмі подивилася на мене скривдженим поглядом, але нічого не сказала. Зате до нас обернувся Райан та хитро подивився на нас.

- Гей, потім побалакайте, нам треба бігти, поки Алекс не помітив пропажі, - і хлопець продемонстрував нам зв'язку ключів, яка зовсім недавно лежала на столі Алекса.

- Як тобі вдалось? – я здивовано дивилася на зв'язку.