Глава 57 (13)

Спалося мені дуже добре та тепло. Лише, коли я прокинулася рано-вранці від гучного стуку, то зрозуміла, що притиснулася уві сні до Райана, а той так глибоко спав, що й не був в курсі того, що відбувається.

Я швидко піднялася й підійшла до батарей, де мої речі, на превелику радість, були абсолютно сухими. Це не могло не радувати, адже тепер я могла спокійно одягнутися, привести себе до ладу й повернутися додому до того, як в академії оголосять підйом.

Я швидко перевдяглася, перевірила щоденник на порожньому ліжку і поправила ковдру Райану. Він щось пробурмотів крізь сон, перекинувся на інший бік і продовжив спати. Виглядало це досить мило, і я, посміхнувшись своїм спогадам про вчорашній день, вийшла в коридор.

Тут було тихо та спокійно. Тому, не чекаючи, коли хтось мене тут помітить, я поквапилась назовні. Сніг уже не сипав. І, що більше мене здивувало, перед входом було надто багато слідів. Невже не тільки я прокинулася так рано?

Знизавши плечима у відповідь на своє питання, я поквапилася на Емемаз.

На основній стежці теж було дуже багато слідів. І першою логічною думкою, що мені прийшла у голову, було те, що сьогодні з материка прийшли поставки продуктів. І тому тут довкола були сліди.

Але з нею довелося попрощатися, коли я опинилася неподалік головного корпусу. Там було надто багато народу. І це вже сильно мене насторожило, тому я вирішила підійти ближче.

Варто мені було підійти до натовпу, як хтось закричав.:

– Ось одна з них!

Я обернулася в бік звуку й побачила Костю, який поспішав до мене. Його обличчя було перекошене страшною гримасою. Не розуміючи, навіщо я йому, перше, що мені спало на думку – треба бігти.

Я розвернулась та рвонула у бік Емемазу.

Але недаремно Костя з Никифором весь час проводили у спортивному залі. Хлопець за кілька сотень метрів наздогнав мене та повалив у сніг.

- Що ти собі дозволяєш? - заволала я, пхаючи однокурсника ногами, і намагаючись підвестися. - Прибери свої руки.

- Відчепись від неї, - почула я знайомий оксамитовий голос і, перевернувшись на снігу, побачила черевики Саймона. – Чи все гаразд?

Професор Фрост нахилився та допоміг мені підвестися.

- Що відбувається? - я злякано обернулася в бік натовпу, який наближався. – У нас почалася інквізиція?

- Ще раз питаю, ти гаразд? - Саймон уважно дивився мені в очі, від чого я відчувала внутрішній дискомфорт.

- Так, все гаразд, - закивала я. – А що сталося?

Він не встиг мені відповісти, бо до мене підбіг містер Фокс, місцевий медик, і почав оглядати мене, нічого не коментуючи.

 - Відчепіться! - я постаралася звільнитися від рук медика.

Але в мене нічого не вийшло, бо мене все ще тримав за плече Саймон. Будь-якого іншого дня, я б зраділа такому контакту. Але не зараз, коли мене лякала купа народу.

- Сонечко, у тебе нічого не болить? - підбігла Ельза і теж примудрилася мене помацати.

- Та що відбувається? - закричала я і грубо відпихнула медика. – Чому ви на мене накинулися? Я здорова!

— Це велике щастя, що з тобою все гаразд, — зітхнула Ельза. - Хоч би й інші були в нормі.

- Інші? - я запитливо подивилася на дорослих і студентів, що підбігли.

- Щось страшне сталося у вашій кімнаті, - нарешті пояснила Ельза. - Зникли Аліса та Дженні. Вся кімната була у крові. Я не знаю, що там було. З вашої кімнати жодних звуків не лунало. Рада, що хоч ти жива й здорова.

Вона заплакала, і її почав заспокоювати медик, який доводився їй старшим братом.

- Я вчора довів тебе до будиночка, - професор Саймон Фрост зазирнув мені в очі і його погляд не обіцяв нічого доброго. – Де ти була вночі? Це, звісно, ​​добре, що ти не постраждала. Але чому тебе не було в будиночку?

Це питання застало мене зненацька. Визнавати, що я ночувала у Райана при купі студентів, я не могла. Та, й, вчителям би не сподобалася моя відповідь. А вигадати щось на своє виправдання у мене не виходило. Думки всі, наче перемішалися.

Я не знала, що сказати і дивилася розгублено на натовп, який оточив мене. І навіщо Саймон зараз підняв цю тему?

- Вона відбувала в мене покарання за те, що ходила після відбою територією академії, - я здивовано обернулася у бік голосу, який мене врятував.

Виявилося, до нашої компанії через натовп студентів пробирався Ріхард.

- Вона відмивала ванну кімнату, через те, що не спалося, вірно, міс Глурр? - Ріхард уважно подивився на мене.

Я часто закивала. І, здавалося, варто було порадіти, що порятунок прийшов так зненацька. Але мені здалося, що не випадково він згадав про ванну. Невже він був у курсі, де я ночувала? У такому разі, відбувшись від одних проблем, у мене з'являться інші.

- Так, на першому поверсі, другі двері від входу, - я опустила погляд, щоб не бачити злякані обличчя оточуючих.

- Саме там, - підтвердив Ріхард.

І за тоном його голосу було ясно, що він у курсі всіх подій і чув нас. Від усвідомлення, що міг він подумати, я зніяковіла й відчула, як кров прилила до щок. І я була більш ніж впевнена, що на нас із ним та Райаном ще чекає довга розмова.

Я стояла в центрі натовпу, який про щось говорив.

Ельза з медиком і професором Фростом, який нарешті відпустив мене, відійшли вбік і я змогла підійти до Віоли, щоб розпитати подробиці того, що сталося.

Руда однокурсниця стояла з її сусідкою по кімнаті Поліною і про щось шепотіла.

- Ви в курсі подробиць того, що трапилося? - запитала я у однокурсниць, які жили через стіну від моєї кімнати.

– Це було серед ночі, – відповіла Поліна. – Ми не знаємо, що там відбувалося досі. Але ми прокинулися від крику Ельзи та побігли до вашої кімнати. Там був жах. Усі речі валялися на підлозі. І на них зверху сиділа лялька, перемазана кров'ю.

- З кісками і в рожевій сукні? - уточнила я, відчуваючи, як волосся на спині стає дибки.

- Вона була без сукні, але з косичками, - сказала Віола.