Глава 1

— Я зраджуватиму тобі! — вигукнула я, дивлячись у карі очі цього негідника. 

Кассіан залишався абсолютно спокійним. Жоден мускул на його ідеальних вилицях не заграв. Здавалось його навіть забавляє ця ситуація. 

— Почну з твого друга, того симпатичного блондина, давно бачу, як він заглядається на мене! Уявляєш, яка в нас пристрасна ніч буде? Ми у ванній, голі, при свічках, грає легка музика. Його руки… 

Але він лише усміхнувся. Йому байдуже. І це дратувало. 

Та, як каже мій батько: «Ти, Елі дістанеш навіть мертвого». 

Я набрала в груди повітря та поглянула на нього, схиливши голову на бік.

«Зараз ми подивимось, як тобі сподобаються мої наступні слова.»

– А знаєш Кас, – я зробила крок ближче до чоловіка. Його посмішка все ще сяяла. Та не надовго. – Весь цей час, поки я розважатимусь з твоїм другом, ти будеш обходитись своїми силами. Точніше двома руками, лівою і правою. І так день у день. 

Кас не зрозумів до чого я. Та усередині мене було відчуття тріумфу. Уявляла, як він летить до мого батька з проханням скасувати шлюб.

– Бо якщо я дізнаюсь, – тихіше продовжила промову. – Що ти хоча б глянув на іншу, я скажу татові. І повір, він зітре тебе і все, що звʼязане з тобою. Лише одне моє слово…

Карі очі Кассіана зблиснули чорним, навіть зіниці розширились, а щелепи гучно видали скрегіт, наче він стримувався, щоб не сказати зайвого.

А потім різкий поворот та він грубо відчинив двері. 

– Хм, – я посміхнулась. 

Могла лише любуватись, як він зі злості закривав двері у кабінет батька. Звук відлунював по стінах. 

Найкраща музика, яку я коли небуть чула. 

Я усміхнулась ширше, насолоджуючись ситуацією. 

Вже відчуваю, як батько промовляє: шлюб скасовано. 

Здається, час розповісти, що тут, чорт забирай, відбувається.

Почнемо з головного. Мене звуть Еліана. А цей негідник, якого я принизила, — Кассіан Нет. Підлеглий мого батька.

Вчора за вечерею мій дорогий татусь вирішив зробити “важливу заяву про відставку”. Його робота теж доволі цікава, не сумнівайтеся, але зараз не про це.  Я чесно намагалася слухати. Тобто кивала у потрібних місцях, іноді навіть піднімала брови для ефекту. Але, здається, пропустила все, крім одного факту, мій батько вирішив мене продати.

Ну добре, не буквально. Але заручив мене з власним підлеглим. А це погодьтеся одне й те саме.

І що найабсурдніше, не з кимось з верхівки, та навіть не з тим пристрасним блондином, (імені якого я, до речі, навіть не пам’ятаю), а з цим... 

Темноволосим, карооким, високим, зарозумілим… Ідеальним до нудоти. Із колекцією костюмів, яка, здається, складається з трьохсот шістдесяти п’яти штук. По одному на день.

Тому сьогодні, щойно цей Кассіан зʼявився біля кабінету мого батька, я його чемно перехопила у коридорі… і просто висловила все, що думаю. Без фільтрів. 

А тепер стояла і слухала, як вони там сперечаються. Голоси підвищувалися. Сперечалися через мене.

І, знаєте, моя посмішка ставала все ширшою з кожною секундою.

Дочекавшись, коли їхній тон трохи спав до прийнятного, я поправила свою ідеальну зачіску, за що дякую Мії, моїй бездоганній покоївці — і граційно зайшла всередину.

— Я готова почути гарні новини, - посміхнулась я. 

Кабінет батька випромінював стриману розкіш і владу. Масивні стіни були обшиті темно-червоним деревом, а під ногами розстелився дорогий килим із витонченими золотистими візерунками. Вікна від підлоги до стелі відкривали краєвид на густий ліс, що розкинувся за маєтком, ніби приховуючи розмови від чужих вух.

Вздовж стін тяглися високі книжкові шафи, заповнені старовинними томами в шкіряних палітурках, а в центрі кімнати стояв важкий дубовий стіл із різьбленням по краях. Дорогі меблі—шкіряні крісла, мармурові деталі, антикварні статуетки—створювали відчуття абсолютного контролю. Це було місце, де ухвалювалися рішення, від яких залежали долі людей.

Батько сидів у вишуканому кріслі та хмурив брови. Він повільно провів рукою по своїй майже сивій голові, яка колись була чорною, а з його темних очей сипались іскри, які чомусь були спрямовані на мене.

– Весілля зробимо в королівському палаці, моя люба. Король сам запропонував це зранку. Тож сподіваюсь ви двоє через місяць потоваришуєте, — промовив він холодно та чітко. 

Не такі гарні новини я очікувала. 

Я повернулась до Каса та він важко дихав, здавалось в нього з носа зараз піде вогонь. 

– Гарний наречений, - прошепотіла я, примружившись. – Навіть покластись на тебе не можна, все доведеться робити самій! 

Верхня губа Каса смикнулась. 

– Я втечу! – викрикнула я, розвертаючись до батька. 

Його погляд помʼякшав. 

– Коли тікають про це не повідомляють, – батько розсміявся. – Елі, моя люба, в тебе немає вибору, куди б ти не втекла, я знайду тебе вже через декілька годин. Ти вже намагалась, коли не хотіла переїжджати, навіть імʼя змінила, памʼятаєш? 

Звісно памʼятаю, мені було шістнадцять, я не хотіла кидати своїх друзів у той страшний період і переїжджати у палац глибоко в лісі. Я тоді навіть квиток не встигла купити, а тато вже стояв біля мене. Тоді й до речі цей його прихвостень Кас був поруч, памʼятаю, як він шкірився неначе гієна. Саме він тоді знайшов мене. І батько його винагородив, зробив першим жополизом… точніше правою рукою. 

І після цього Кассіан завжди крутився біля мого батька, здавалось я бачу його тіні повсюди. А я не люблю тіні, в них холодно. 

– Тоді я вбʼю його! - промовила я холодним, майже байдужим голосом і ткнула пальцем в Каса, який сіпнувся. – Повільно, щоб міг запамʼятати кожну секунду мого гніву. 

Батько примружився та дивився мені прямо в очі, я не відводила погляду, щоб він відчув усю серйозністю моїх слів. 

У кабінеті зависла тиша. Лише годинник на стіні відраховував секунди, неначе в очікувані смертного вироку. 

– Шкода буде його звісно, - врешті промовив батько. 

– Що? – Кас підняв брови. Здається я вперше почула його противний голос. Трохи низький та хрипловатий, можливо якби це був хтось інший то я б звернула увагу на такий мужній голос, але ж це Кас, він дратує мене.