Глава 4

Хто цей тип? — це питання водночас читалося на обличчях мого батька і чоловіка, коли я зайшла в їдальню з адвокатом.

Щоб усе стало зрозуміло, треба почати з вчорашнього вечора. Того самого, коли я втекла із власного весілля.

Прямо в коридорі палацу, я зустріла Адріану. Вона тримала на руках сонну доньку й усміхнулася, ніби нічого дивного не відбувається.

Я хотіла пройти повз, навіть крок прискорила. Але Адріана покликала мене.

Ми почали розмовляти про дрібниці — весілля, втому від святкувань, про її чоловіка. Усе було дивно буденно після того хаосу, з якого я щойно втекла.

І тоді вона обмовилася:

— Мій чоловік має впливові звʼязки і ми зараз намагаємось відсудити частину бізнесу… У мого батька. Він кинув нас, коли я ще навіть не народилась, а мама… — вона ковтнула слово, ніби воно було гірким, — під час розлучення віддала йому все.

Софія. Моя тітка.

Я одразу подумки назвала її дурепою. Але водночас відчула жаль. Вона дійсно все втратила, і, можливо, навіть не розуміла, як її обвели довкола пальця.

Чому вона до батька не звернулась? Гордість?

Нас швидко наздогнала й сама Софія. Вона подивилася на мене холодними очима й відразу видала:

— Твій батько хотів, щоб я вибачилася, — промовила вона тихо. Її темні очі врізались в мене, і я навіть не чекала вибачень. — Але сама знаєш, що лицемірство в сімʼї Карбоне не цінять. І якби я була не права, ти б не втекла з того жалюгідного спектаклю. 

Моє весілля вона назвала жалюгідним спектаклем? Хоча чого дивуватись, я сама так вважаю. 

Я лише глянула на неї з жалем. Не відповіла. Навіщо? Вона й так загублена у власних поразках.

Софія хотіла ще щось сказати, губи вже розтягнулися в черговій колючій фразі. Але Адріана зупинила її тихим, проте рішучим голосом:

— Мамо, будь ласка, вклади Анну спати.

Софія зітхнула і, хоч і з невдоволеним виразом, таки забрала з її рук онучку і пішла.

Я дивилася їй услід і думала: можливо, вона не агресор, а жертва. Колись у неї була власна архітекторна компанія, я це добре пам’ятаю — батько згадував. І тепер вона стоїть з порожніми руками.

Я навіть подумала, що було б справедливо, аби Адріана й її чоловік таки відсудили не частину бізнесу, а весь.

— Вдасне, я хотіла вибачитись за маму, — тихо сказала Адріана, коли ми лишилися самі. — Зараз складні часи, сама розумієш. 

Я хитнула головою, та всередині вже народилась ідея.

— У вас працюють юристи й адвокати, правильно? — спитала я, і голос мій прозвучав серйозніше, ніж я планувала. — Прийму вибачення, якщо завтра один з них приїде до палацу. 

І справді сьогодні прийшов один з юристів. Молодий, років тридцяти з ідеальною поставою та костюмом, напевно настільки ж дорогим, як і в Каса. 

І як добре, що Каса вже не було в кімнаті, коли охоронці повідомили, що до мене прийшли. Я тільки зараз зрозуміла… я ж учора закрила Каса у ванній. Смішно? Тупо! Закрити тіньового мага у ванній кімнаті.

— Марк Тревельян, юрист від компанії «Юкі» в королівстві Сільванус, — промовив він офіційним тоном, як того вимагав статут, і я вмить згадала, для чого ми тут. — Запрошений для складання шлюбної угоди відповідно до положень королівського кодексу.

Я не стала чекати запитань від чоловіків. 

— Все, що ми будемо обговорювати, залишиться конфіденційним, — я поглянула на прислугу, яка в той же момент вийшла. — Цей шлюб є повністю договірним. І буде діяти лише доти, доки не мине небезпека.

— Доню, — нахмурився батько. — Хіба це має обговорюватися за сніданком?

Я повернула голову до нього.

— Саме так, батьку. Я хочу поставити свої умови.

В його очах промайнув гнів.

— Кас тебе чимось образив учора?

Я відчула на собі уважний погляд Каса — холодний, але повний очікування.

— Ні, — коротко відповіла я. — Він повівся достойно.

— Тоді для чого це все? — голос батька став суворішим. — Ти вважаєш, що папірці здатні захистити краще за мене?

Я не відвела погляду. Він натякав, що вже склав угоду з Касом. 

— Його слова звучать голосно, але ти ж сам мені казав: чоловік показує себе лише справами.

Кас ледве помітно посміхнувся, в його погляді промайнуло щось схоже на насмішку.

— У цьому я погоджуюсь із вами, Даміане, — вимовив він рівно.

Я відкинулася на спинку стільця, холодно всміхнулася.

— І саме тому я хочу, щоб усі справи було закріплено на папері. Поважайте мою думку, шановні. А якщо маєте претензії до моєї поведінки — звертайтесь до Творця.

Я підморгнула батькові й вела далі:

— Коли повернуся в Академію, я не хочу відчувати тіней Каса. Жодного стеження. Я залишуся вільною.

Кас ледь кивнув, і ручка Тревельяна одразу зашурхотіла по аркушу.

— Друге, — я зробила паузу й піймала напружений погляд тата. — Майно і гроші Даміана Карбоне, тобто мого батька, залишаються виключно при ньому. А все, що заробить Кассіан Нет, під час шлюбу, ділиться порівну. І моя доля віддається з кожної його зарплатні.

Так, як він працює на короля, він не зможе приховати свої доходи. І можливо це не надто чесно, але поки я не вигадаю, як заробити гроші, то буду залежати від чоловіка.

Батько більше не намагався мене зупинити, а Кас зберігав ідеальну байдужість. Юрист занотував.

— Третє. Я сама вирішую, де жити і як проводити час. Ніякого домашнього полону чи постійного нагляду. І ніяких спадкоємців!

Кас кивнув і юрист вписав новий рядок.

Я зробила ковток повітря і додала останнє, найгостріше:

— У випадку зради чи розлучення сімдесят відсотків спадку Кассіана Нета переходить мені. І цей пункт має бути скріплений королівською печаткою.

У кімнаті запала мертва тиша. Лише скрегіт ручки Тревельяна продовжував звучати, наче відлік часу. Що ж ніякої Селени, Касе…

Кас сидів рівно, майже байдужий. Але в його очах спалахнула іскра, чи то злості, чи то захоплення.

— Згоден, — промовив він коротко.

Я здригнулася. Так легко? Без торгу? Він погодився. Чи, може, це нова гра?