Глава 3

Я відчула, як погляд Каса обпікає мені спину. Він мовчав, але я знала — дозвіл потрібен не від мене. І лише коли Кас коротко кивнув, Трістан ледь посміхнувся й допоміг мені піднятися.

Я низько присіла в знак поваги і принц посміхнувся.

Ми закружляли під повільну мелодію. Його рухи були впевненими, але не настирливими, він поважав мої межі, але весь цей час мовчав. Можливо хотів, щоб я почала розмову, але все ж мені було приємно просто помовчати. Відчувати на собі теплі, чоловічі руки. Схоже і йому це подобалось. 

Усередині ж я розуміла, якщо б це був Кас, я б уже задихалася від злості, від близькості, від його доторків. А з Трістаном я чомусь відчуваю легкість.

— Дякую за прийом, ваша високість, — вирішила, що досить мовчання, бо зараз я засну, настільки вже розслабилась. 

— На імʼя. 

— Перепрошую, — не зовсім зрозуміла я. 

— Елі, адже ви знаєте, що з вашим чоловіком ми маємо спільні справи, отже і з вами доведеться часто перетинатися, — промовив він із м’якою посмішкою. — Тож звертайтеся до мене на ім’я. Титули залишімо минулому, наше покоління будує інші відносини.

— Жінкам не місце в політиці, — промовила грубим голосом, копіюючи його батько. 

А потім різко замовкла. Чорт, він майбутній король. Може за це і стратити, і ніхто йому нічого не скаже. 

Трістан на мій подив хихикнув.

— Деякі чоловіки надто бояться конкуренції, — його голос ковзнув майже шепотом, коли він уперше дозволив собі стерти між нами межу.

Я посміхнулася у відповідь. Та все одно не покидало відчуття тривоги. Не просто так він покликав мене танцювати. І в наступну мить я зрозуміла чому. 

— Я дещо помітив, Елі, — тихо промовив він, нахиляючись трохи ближче. — Ваша сукня говорить більше, ніж здається.

Я звела брову.

— І що ж саме?

Його губи ледь вигнулися в посмішці.

— Жодне чорнило не залишає подібних відбитків. А у вас народився візерунок, що межує з дивом. Він виглядає… магічно. Я подумав, що це робота темної магії, адже подібність вражаюча. Але збагнув: те, що приховане в тіні, не завжди хоче там залишатися.

Я відчула, як усередині щось напружилося. Ніби він обережно натякнув на те, про що знати не мав права. Він відчув магію від сукні. Того й покликав мене на танець, щоб перевірити.

— Темна й тіньова магії схожі між собою, та водночас протилежні. Темрява ненавидить світло, тоді, як тіні без нього просто не існують, — промовив він хитро усміхаючись.

— Ви дивно спокійно говорите про подібні речі, — відповіла я, дивлячись йому прямо в очі.

Трістан легенько всміхнувся, ніби на мить забувся.

— Можливо, це тому, що деякі з нас уже давно втомилися жити у світі, де люди діляться на «своїх» і «не своїх».

Я нічого не сказала, але всередині майнула думка: він і справді не такий, як його батько.

Трістан знову нахилився ще трохи, так що його слова відчувалися майже, як дотик.

— Зухвалість вам личить. І сила теж. Вона… відчувається.

Я ледве не пирхнула, аби сховати ніяковість.

— Обережно з компліментами, Трістане. Вони небезпечніші за отруту.

Він злегка усміхнувся.

— Знаєте, помітив, що в фіктивних шлюбах ревнощі найкращий спосіб урізноманітнити відносини, — промовив він та ми одночасно глянули на Каса. 

Його обличчя було спокійне, але очі пильно спостерігали за нами. 

Я лише хмикнула. Те, що принц знав про наш фіктивний шлюб мене не здивувало.

— Завжди думав якою буде моя дружина, — мрійливо промовив він.

— Ви майбутній король, — промовила я та лукаво посміхнулася. — Вибір за вами. Хочете руденьку, або біленьку, а можливо лису. Заради вас жінки будуть битися. Щось мені підказує ваш батько вже зовсім скоро оголосить відбір наречених. 

Трістан подарував мені свою чарівну усмішку. 

— Я монарх, Елі. Гарне обличчя дружини, мені не потрібне. То ж ми з вами будемо в одному човні під назвою: «Фіктивне кохання». 

Мелодія обірвалася. Трістан відпустив мою руку, затримавши пальці трохи довше, ніж належало.

— При інших обставинах я б запросив вас на відбір наречених, — сказав Трістан, відступаючи. А в мене аж в роті пересохло від такої перспективи. — Але зараз, лише сподіваюся, що одного дня й мені пощастить зустріти рідну душу. Як і Касові.

Я розмірковувала слова майбутнього короля. Це не зовсім був флірт, але й розмова була більш відвертішою ніж слід.

Та його репліка про рідну душу мене неабияк роздратувала. Які ми з ним рідні душі? Кас вішає локшину на вуха, а я йду всупереч нашому шлюбу. 

Далі я вийшла на танець із батьком — він сміявся, жартував, наче намагався стерти будь-яку напругу вечора. Мелодія змінилась, і я плавно відійшла від батька, відчуваючи на собі його погляд. Такий погляд, я відчувала лише в дитинстві, коли вперше змогла поцілити в мішень. Батько пишався мною.

Та вже за мить у мене на шляху опинився Кас. Ми зійшлися на паркеті, мов би це було заздалегідь вирішено.

Танець з ним був зовсім інший, ніж щойно з батьком. У нас залишався той самий ритм, ті самі кроки, але між нами лежала відстань. І саме ця відстань болісно контрастувала з попереднім зухвалим нашим танцем. Я впіймала себе на тому, що мені бракує близькості, хоч я нізащо не зізнаюсь у цьому навіть собі.

— Про що ви говорили? — його голос прозвучав байдуже, майже мляво. Але очі… вони горіли.

— Про моє дитинство, — відповіла я про розмову з батьком. 

— З Трістаном? — Кас глянув на мене та звів брови.

Він ревнує? А може хвилюється? Не будь дурепою Елі! Він лише турбується про свою роботу. І чомусь від цих думок в серці кольнуло, але я швидко відкинула це почуття.

— Про сукню, — відповіла я, знизавши плечима. Ми обоє знали, що це не вся правда.

Я нахилилася трохи ближче, використовуючи поворот у танці, й майже пошепки промовила:

— Він схоже знає, хто ми такі.

Кас не відреагував. Лише дивився прямо, не кліпнувши, ніби чекав, що я скажу ще. 

— Але для чого йому це? — не витримала я паузи, відчуваючи, як напруга між нами росте.