Розділ п'ятий

На деякий час у кабінеті зависла тиша, навіть Міра перестала махати крилами. Лише повний місяць вдивлявся у велике вікно, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається.

- Принце Арісе, ми не очікували, що Віриним нареченим є саме ви. Але, мабуть, так і краще — будете її захисником у чужому для неї світі, - задумано промовив архівіст і за сумісництвом ректор Нокс.

- Заждіть! А Міра? Вона моя провідниця, але боїться серпантіумів, - намагалась я “відхреститися” важливим аргументом від нав’язаного мені нареченого.

- А Міра звикне. Серпантіуми не такі вже й погані, хоча хитрі дуже, визнаю. Але якщо ви, - обвів поглядом моїх супутників маг Тенебро, - хочете, щоб Віра успішно виконала свою місію, то повинні співпрацювати разом.

Все моя місія провалена, бо ці троє точно мені спокою не дадуть… - подумала і, важко зітхнувши, поглянула на засмучену фею у своїх долонях.

Після розмови в кабінеті ректора, фея полетіла вперед, показуючи мені дорогу до моєї кімнати. Шейд досі мирно спав на моїй шиї, а сам Аріс беззвучно йшов за мною, наче мій охоронець.

- Слухай, а твоя корона не впала часом, що ти, благородний принц серпантіумів у якомусь там поколінні, став охоронцем якоїсь “вискочки з іншого світу” типу мене? - запитала, зустрівшись із його пронизливим смарагдовим поглядом.

Краще б я не оберталась, він же мене і загіпнозувати може.

- А ти справді сильна, на тебе слабо діє моя сила гіпнозу. Ти — прекрасна і…

- Ти так і не відповів на моє питання! - нагадала йому.

- А ти десь бачиш на моїй голові корону? У наших землях не так вже й багато золота та срібла, щоб корони створювати, тому у нас символом панівного роду є сережки, вони потребують менше коштовних металів, - ошелешив мене Аріс.

Отже, я не прогадала, коли думала, що вони мають якесь значення.

- Агов, солодка парочка! Ви йдете, чи так і залишитесь в цьому коридорі? - гукнула нас фея.

- Ми не парочка! - обурилась я.

- Ми парочка! - почулося відлуння з далеких кутків Академії.

- Ви знущаєтесь?

- Зовсім ні. Академія не любить брехню й одразу її викриває, - усміхнувся Аріс.

- Якщо тобі смішно, то тримай свій сміх при собі! - образилась я на нього, наздоганяючи фею.

Відчинивши двері, я зупинилася на порозі, зачарована виглядом своєї кімнати. Вона була просторою та наповненою тишею, яка сприяла зосередженню. Велике м’яке ліжко обіцяло солодкий сон, а книжкові полиці, що тягнулися від підлоги до самісінької стелі, містили знання, достойні “королеви”. Як я зрозуміла “фіктивної королеви”, в цьому випадку мене. Стіни були прикрашені тонкими сріблястими візерунками, що відбивали м'яке світло від свічок, розставлених по кімнаті. Величезне вікно з видом на зоряне небо було завішене важкими шторами синього кольору, які можна було відсунути, щоб спостерігати за нічним небом. Посеред кімнати стояв великий, різьблений стіл з темного дерева, на якому лежали розгорнуті книги та пергаменти.

Аріс стояв у дверях, не входячи. 

- Ти не збираєшся заходити? - запитала я, відчуваючи, як Шейд прокинувся на моїй шиї й розглядав інтер’єр кімнати.

- Я не можу, - відповів він, але в його голосі прозвучала нотка сумніву. - Це твій простір, твоя святиня. Якщо ти запросиш мене, я зайду, але інакше — це порушення твоєї приватності. Я поважаю твої кордони… Але якщо ти хочеш, я можу зайти. Тільки скажи слово, - додав він, і його погляд став м'якшим.

- Зайди, - навіщось сказала я, і відчула, як в кімнаті стало тепліше, коли він переступив поріг, - Ти не мій охоронець, Арісе, і не мій наречений. Ти просто справжній принц серпантіумів, а я фіктивна тимчасова королева Тінебрісу. Виконавши те, що від мене хочуть, я повернуся додому. Давай будемо друзями на цей умовний період?

Хлопець сумно усміхнувся і підійшов до столу, де я читала. 

- Тоді дозволь мені допомогти тобі з цими книгами. Можливо, разом ми зможемо знайти відповіді, яких ти шукаєш.

І так ми почали читати разом, занурюючись у світ магії та таємниць, що відкривався перед нами на сторінках стародавніх текстів. Це було наче подорож у невідоме, і я відчувала, що з кожною прочитаною сторінкою ми ставали ближчими один до одного.

- Ліро? - покликав мене Аріс через деякий час.

- Я ж казала, називай мене Вірою.

- Буде краще, якщо я почну тебе називати Лірою, тому що можу випадково назвати тебе справжнім ім’ям перед іншими. Ми вже дуже давно сидимо і читаємо. Уже час йти й познайомитись зі студентами та викладачами цієї Академії.

- Гаразд, ходімо! - погодилась, повільно піднімаючись на ноги.

Покинувши межі моєї нової кімнати ми вирушили до студентської аудиторії. Величезне приміщення з високими стелями було наповнене тихим шепотом студентів, які обговорювали останні відкриття у світі чарівництва. Стіни були вкриті древніми гобеленами, що зображували історичні події Тінебрісу, а між рядами столів пролягали вузькі проходи. Коли я з Шейдом, Мірою та Арісом увійшла до аудиторії, повітря навколо нас завмерло. Студенти, які до цього бурхливо вели дискусії, несподівано замовкли, звернувши на нас увагу. Я відчула на собі їхні погляди, але намагалася зосередитися на викладачі, який стояв біля дошки, вкритої різноманітними символами й формулами.