Розділ четвертий

Прокинулась я від того, що якась комаха наполегливо намагалась мене розбудити. Та що ж це таке? Ні на Землі поспати спокійно не дадуть, ні в Едерні! Це ж мій перший ранок у чужому світі. Зрештою цій істоті вдалося достукатись до моєї свідомості.

- Віро, прокинься негайно! В нас мало часу! - повільно розплющуючи очі, помітила фею тіні Міру, що тягнула мене за праве вухо.

Мене ще навіть на День народження ніколи так не тягали, як ця феєчка за останні декілька хвилин.

- Ти знущаєшся? Покинула мене минулого разу саму, а тепер з’явилась, не забарилась? - обурилась я.

- Т-с-с! - прошепотіла Міра, - Тихо, бо почують! Я боюся серпантіумів, вони дуже хитрі. Цей хлопець явно щось задумав? Ти ціла, він нічого з тобою не зробив? - сипались від неї питання.

- Зі мною все добре! Він навпаки мені допоміг, ми йдемо до Академії…

- Що значить “йдемо”? Пішки?

- Ну, так. Аріс сказав, що він поранений після останнього бою, тому не може відкрити портал.

- Віро, ти справді така наївна, як і Ліра, чи вдаєш? Та він тебе за ніс водить, а ти ведешся. Пригадай, чи помічала ти щось дивне у його поведінці.

- Було таке…

- Ось бачиш?! Нам треба негайно забиратися звідси геть, поки вони сплять. Просто подумай про Академію і ні про кого зайвого.

- Тобі легко казати, а мені важко зробити. Це ж не ти потрапила в чужий світ, а я. Та й мені совість не дозволяє так вчинити з Арісом і Шейдом. Я вже звикла до них, вони хороші, хоч і дивні.

- Віро, лиш не кажи, що він тобі симпатизує. Ти тут для місії, після виконання якої хочеш повернутися додому.

- Але ж ти сама пропонувала мені почати тут нове життя! - щиро обурилась я.

- Пропонувала, але не з серпантіумом стелити містки. Я твоя фея-провідниця, і якщо ти зараз не підеш зі мною, то я залишу тебе з цими двома, буде у вас міцна дружна сім’я, - пригрозила мені фея.

- Та ти що, не перегинай палицю! Аріс хороший, як і полоз Шейд, але не люблю я їх. Маєш рацію, мене чекає мій дім. Я піду з тобою, дай мені хвилинку!

Кинула свій погляд на Аріса, який мирно спав на сусідньому камені, вкритому ковдрою. А звідки він взяв її? Мабуть, магія. Шейда ніде не було, напевно, спить десь під ковдрою, або поповз на полювання. Ще раз поглянула на Аріса: світло-русяве волосся, легка триденна щетина на підборідді, темно-рожеві пухкі губи, благородна форма носа. Одягнений він був у незвичний для мене одяг з якоїсь місцевої тканини, явно магічної. Описати словами його одяг важко, бо навіть кольорові відтінки незвичайні. На шиї висів кулон на шнурку у формі серця з каменю, схожого за кольором на суміш рубіну з бурштином. У вухах були золоті сережки. На Землі теж деякі хлопці ходять в сережках, тому мене це не здивувало. Пам’ятаю, навіть з історії читала, що сережка у лівому вусі козака означала, що він єдиний син, а у правому — останній чоловік роду. Можливо у Тінебрісі це також має якесь значення? Згадала про смарагдові очі Аріса, які просто зачаровували і хотілося б вічно у них дивитися…

Зараз мій новий знайомий спокійно спав, навіть не підозрюючи про мою втечу. Чи варто мені йти з Мірою, чи краще залишитись із Арісом та Шейдом? Кому з них я можу довіряти: Мірі, яка залишила мене саму з цим рептилоїдом, чи цьому рептилоїду, який допоміг мені, не зважаючи на те, що я йому абсолютно ніхто? Як же я ненавиджу обирати, коли серце тягнеться і до феї, і до серпантіума. Невідомо скільки часу я в Едерні, а схоже вже починаю любити її мешканців, принаймні деяких. Гаразд, не довірятиму нікому, лише своєму розуму і серцю. Коли останньому було важко робити вибір, у моє життя завжди вплутувався холодний розум, як і зараз…

- Я йду! Арісе, Шейде, дякую за все! Бережіть себе! - ледь вичавила з себе.

Чому ж так важко прощатися? З ними я знайома лише пару годин від сили, а вже встигла звикнути.

- Ти геть здуріла? - обурилась фея, - Розбудити їх хочеш? У серпантіумів дуже тонкий слух. Я так дивуюся, що вони досі не прокинулись. Забудь їхні імена і ходімо вже, створимо портал.

Ще раз кинула прощальний погляд на Аріса, Шейда досі ніде не було видно. Взяла до рук білу сумку зі смартфоном і горшечок з Місяцеквітом, і направилась у бік феї, яка мовчки оглянула мої речі і створила портал без моєї допомоги. 

А що так можна було? Так навіщо тоді вона казала минулого разу, щоб я сама телепортувалась? Якби не ця феєчка, я б не зустріла на свою голову серпантіума, а уже б давно була б у Академії. Таке відчуття, що їй абсолютно байдуже на мене і на мою місію. А ще провідниця називається!

Портал мав вигляд величезного круга, що світився білим світлом, з візерунками, що нагадували стародавні руни. Він пульсував і мерехтів, ніби живий організм, і в ньому можна було побачити відблиски інших місць Едерни — зелені луки, безкрайні моря, містичні ліси, одинокі острови, пустелі...

- Заходь, не вагайся! - покликала мене фея.

Я невпевнено підійшла впритул до портала, зосередилась разом з феєю на місці нашого призначення і зробила крок вперед.

Переміщення через портал було схоже на плавання у водах часу і простору. Відчуття було таке, ніби проходиш крізь завісу дощу, що складається з м’яких променів світла. На мить здавалося, що час зупинився, а потім — нове місце розкрилося перед очима…