Розділ третій

- Але ж сонце — це еліксир життя. Його світло необхідне не тільки для розвитку і росту зелені, а й також для розвитку і появи перших бутонів. У вашому Тінебрісі навіть ні одної квіточки немає… - обурювалась я, не стримуючи емоцій.

- Хочеш квітів? - несподівано зупинився хлопець, через що я вдарилась до його спини, - Ні ногою звідси, а то ще когось покличеш… - прошепотів він, зникаючи в гущавині туманного лісу.

- Арісе! Ти чого? Я не з цього світу, міг би мене й зрозуміти. Я на емоціях, - гукнула внікуди.

Ні, ну чудово! Знайшла собі провідника, і того втратила.

- Арісе, ти справді мене тут залишиш саму? - продовжувала гукати у нічну тишу лісу.

- Чому с-с-саму? А я-с-с-с? - просичав сонний плазун на шиї, про якого я вже встигла забути.

Ні, ну це взагалі нормально? Сам пішов, а мені цю рептилію на шиї залишив.

- Містшейде, йди до свого господаря! Я тобі чужа, - намагалась нарозумити його і стягнути зі своєї шиї, але побачивши, що все марно, вирішила не стягувати його, а то реально задушить мене.

- Не чужа ти меніс-с-с! Ти наш рідкісний Міс-с-сяцеквіт!

- Що таке той Місяцеквіт? - не зрозуміла я.

- Місяцеквіт — рідкісна квітка, що росте у Тінебрісі, - несподівано переді мною з туманної гущавини з’явився Аріс із якоюсь розсадою в руках, - Її заборонено знищувати, лише пересаджувати. Ось це Місяцеквіт, тримай!

У його руці у маленькому круглому горщику з ґрунтом була рослина, схожа на нашу земну Орхідею, але це не була вона. Квітка мала золотисті листочки і тендітні сріблясті та блакитні пелюстки, що виблискували на світлі місяця, створюючи чарівну атмосферу. А обличчя хлопця, який тримав цю “красу”, додавало шарму. Може б я і закохалась, але ні, кохання в мої плани не входить. Мені треба додому, а якщо я закохаюся, то не зможу його покинути…

- Тобі не подобається квітка? - перервав мої думки Аріс, уважно слідкуючи за кожною моєю емоцією.

- Подобається, просто…

- Вона твоя, я її тобі дарую. Але якщо ти прямо зараз не візьмеш її, то це буде означати, що ти не поважаєш мене, - сумно похитав головою хлопець.

Зрештою, я підійшла до нього, намагаючись взяти квітку з горщиком і роздивитися її з близька.

- Ай! Чому ти електричним струмом б’єшся? - скрикнула я, забравши квітку.

- Не знаю, що таке електричний струм, але магія закріпила мій подарунок для тебе.

Чудово! Перше, що я нажила в цьому світі — це купа проблем і зустріч з ось цими рептиліями. Буду голою, босою, зате з рідкісною квіткою у золотому горщику.

- А ще Міс-с-сяцеквіт дуже с-с-складно знайти, його знаходять лише одиниці і дарують с-с-своїм нареченим. Дівчина думає, чи приймати пропозицію від хлопця, а коли погоджуєтьс-с-ся і приймає подарунок, на золотому горщику з’являєтьс-с-ся її ім’я та ім’я її коханого, як на цьому горщику. Кохання робить цю квітку с-с-сильнішою, - просичав полоз під моїм вухом.

Це що ж виходить, він мені обманом зробив пропозицію і навіть не пояснив нічого, а я дурненька погодилась вийти за нього? - почала обурюватись в душі, закипаючи від злості.

- Віро, чого ти так дивишся на мене, наче хочеш з мене зробити ще одну квітку. Вибач мені, просто цю рослину дуже складно знайти, а тут я йшов і випадково її знайшов, - виправдовувався Аріс, слідкуючи за моїми емоціями.

- Думаєш я настільки дурна, що повірю тобі?

- Гаразд, я спеціально її знайшов, бо знав, що знайду. Здається, я в тебе закохався і продовжую закохуватись ще більше щосекунди.

- Арісе, не можливо взяти й закохатися з першого погляду. Навіть у моєму світі такого немає, хоча багато хто про це мріє.

- У Едерні можливо, тут є істинний зв’язок.

- Ти зараз говориш так, наче начитався любовного фентезі у моєму світі. Не забивай мені баки. Навіть якщо й повірю у твій істинний зв’язок, то він точно нав’язаний. Це по-перше. А по-друге, це наша перша й остання зустріч. По-третє, я не кохаю тебе і взагалі в мої плани не входять почуття. Я хочу додому… - не припиняла я наводити свої аргументи.

- Гаразд! Я не примушую тебе виходити за мене, але хоча би прийми цю квітку в знак нашої дружби. Вона зів’яне і пропаде, якщо тебе не буде поруч. Тепер Місяцеквіт прив’язаний до тебе магічно. Хіба тобі не шкода його?

Аріс щось недоговорює, і Шейд мовчить як на зло, але квітку справді шкода. Взявши рослину, ми вирушили в дорогу. Йшли десь годин п'ять, як на мене. Точно не скажу, бо не орієнтуюся в місцевому часі. Але за цей час я так встигла втомитися, що думала, засну на ногах. Несподівано, знову позіхнувши, врізалась у груди Аріса.

- Тобі потрібен відпочинок, втримав він мене від падіння, повівши за собою,  - Ходімо, там є печера.

- Я не буду йти з незнайомцем, тобто з тобою. Раптом ти щось захочеш зробити.

- Дівчино, не пручайся, ходімо в печеру, відпочинеш і познайомимося.

Після цих слів я вдсахнулась від нього так, наче від окропу.

- Не правильно висловився, - зрозумів цей гад свою помилку, - Мав на увазі поговоримо А ти що подумала? Повір, якби я хотів тобі щось зробити, давно б зробив. Але навіщо мені це, якщо ми з Шейдом вирішили тебе захищати? Крім того ми начебто наречені за законами Тінебрісу.