9.

Розділ дев’ятий. Між Раем та пеклом.

АСІЯ.

Хлопець усміхнувся і представився:

— Райй, спадкоємний принц Першого Королівства.

Принц?! Спадкоємний принц Першого Королівства?! Чому мені ніхто не сказав, що в Академії навчаються такі високі особи? Треба розпитати про нього у моїх друзів. Напевно, почну з Бротти — вона найрозумніша серед усіх.

Рішуче кивнувши сама собі, я прикусила нижню губу й простягнула руку Райю:

— Ассія. — Але моє чемне вітання було розтоптане однією єдиною фразою, що пронизала мене холодом.

— Неважливо.

Я здивовано зсунула брови й перевела погляд на Аметиса. Якщо це не свиня, підкладена мені кимось із адептів, то точно не подарунок. Перше враження завжди оманливе — тільки не цього разу. Високомірний спадкоємець був прекрасний у своїй холодній байдужості. Він повільно окинув поглядом присутніх адептів і ще ширше усміхнувся.

— Бачу, мої товариші вже щиро раді мене бачити?

Я перевела погляд у той бік, куди звертався Райй, і, привідкривши рота, подумки обурювалась на саму себе. Глупіше за мене, здається, в Академії нікого нема. Як я могла не зрозуміти очевидного?!

Король факультету вогню з насупленими бровами дивився на принца і повільно крутив пальцем біля скроні. Зула, прикривши рота долонькою, злякано округлила й без того великі очі й не кліпала, очікуючи наступного ходу Райя.

— А я вже подумав, що тут нічого не змінилося! — хмикнув принц і приклав руку до емблеми вогню на своїй мантії. В ту ж мить його долоня спалахнула: та це полум’я було іншим, ніж я звикла бачити, воно було холодним і рожевим, як його волосся.

— Можемо починати?

Професор Аметис кивнув й запросив адептів стати в пари зі своїми спайками, та розпочати відпрацьовування захисту-атак полум’ям мінімальної сили. Аудиторія пожвавішала. Як бджолиний вулик, усі перешіптувались, крадькома зиркаючи на мене й Райя. Поступово адепти розійшлися по арені, виставляючи вогняні щити й виконуючи поставлену задачу.

Аметис тим часом повільно відійшов у куток зали, мовчки спостерігаючи за кожним з нас.

— Ей, як там тебе? — звернувся Райй, впиваючись у мене своїм крижаним поглядом. — Я ще довго тебе чекатиму?

— Ні, — тихо відповідаю, роблю крок назад і виставляю щит. Його світіння слабке й ненадійне. Всі знання випарувались, руки тремтять, дихати важко. Майже неможливо.

— Скільки можна чекати, — зітхає принц, і пускає в мене серію змієподібних зарядів.

Рожеві іскри розсипалися, мов блискавки, та з легкістю розтрощили мій щит. Мене обпекло хвилею, не вогняною, а крижаним полум’ям. Біль прошив все тіло. Я застогнала, ледь стримуючи сльози. А зробивши кілька кроків — впала на підлогу. Неможливо встояти. Мов мільйони розрядів пронеслися крізь тіло, лишаючи по собі чорний попіл.

— Ти що твориш?! — закричав Оріотель, різко відштовхуючи Райя вбік.

Принц лише задоволено посміхнувся. Він спостерігав за моїм падінням так, наче це була частина переможної гри.

Намагаюся впоратись із болем, притискаю коліна до грудей і заплющую очі. Перед внутрішнім зором спливає спогад: мені було дванадцять, коли Рон уперше залишив на мені справжні рани. Він підпалив рукав мого плаття й довго сміявся, спостерігаючи, як я намагаюся загасити полум’я голими руками. Єдиним порятунком тоді стала земля, я засунула долоню в вогку глину й молила, щоб біль припинився.

— Ассіє! Ассіє, поглянь на мене! — Оріотель опустився на коліна поруч, обхопив мої плечі. Його голос був теплий та переконливий. — Потерпи ще трохи, стане легше.

— Не стане! — огидно хмикнув роудоволосий. Його очі блищали крижаною насмішкою. — Ти ж знаєш, брат.

— Заткнись! — різко відповів Оріотель.

— А навіщо прикидатися? Ми повинні показувати смертним їхнє місце.

— Було б краще, якби ти просто мовчав, Райю, — знову загарчав Оріотель. Його полум’я ніби спалахнуло в повітрі, хоча він не ворухнув і пальцем.

— Чому ти взагалі допомагаєш цій дівчині? Хіба немає цікавіших розваг? — Райй дивився на нас, немов на театральну сцену, не приховуючи своєї огиди до мого існування. — Невже все настільки погано в Академії, що королівська кров так збідніла?

— Ассіє! — поряд з’явилась Зула. Вона схопила мене за руку. Її пальці були теплі й живі, як спогад про безпеку. Я намагалась утримати дотик, але біль був сильнішим, змушуючи моє тіло тремтіти.

— І ти туди ж, Зу? — здивувався Райй, й хотів ще щось сказати, але не встиг.

Бо з’явився він. Бульт’ерра. Дух-хранитель підняв такий вий, що задрижали шибки. В повітрі раптом з’явилися інші духи, наслідуючи приклад мого, вони голосно завивали, або видавали гортанні звуки. Їх присутність стискала груди, простір ставав густішим, ніби димним.

— Професоре! — вигукнула Зула. — Професоре, швидше!

Моє тіло почало судомитися. Я стискалась від болю, що бив зсередини. Мій стогін захлинувся в голосах духів-хранителів. Свідомість затягувала кудись, немов за межу, де все стає м’яким і кольоровим.

— Що сталося цього разу? — запитав Аметис, зупиняючись біля Райя.

— Нічого особливого, — байдужим тоном озвався той. — Просто ця невміла дівчина не витримала мого натиску.

— Ти, ідіот, ти навмисне застосував надсилу! — Оріотель спалахнув.

— Прошу не висловлюватись, адепте, — холодно зупинив його професор.

— Вибачте, професоре, але цей ідіот використав заборонену формулу! — Оріотель різко підвівся, виставив щит живого полум’я й ступив на крок до Райя. — Я викликаю тебе на дуель!

— Приймаю запрошення, брате! — очі Райя спалахнули рубіновим світлом. З його долоні вирвалися вогняні стрічки: холодні, рожеві, немов відбиття іншої стихії.

— Адепти, негайно припиніть! — голос Аметиса розрізав повітря, як лезо. Він кинув погляд на натовп адептів, які вже зібралися в півколо, спостерігаючи за видовищем.

— Усі вільні!

— Вона… Елементаль?! — Райй підняв брову, коли земля під його ногами почала ворушитися. Ще мить і з’явився земляний кокон, у який я сховалась, майже несвідомо.