4.

Розділ четвертий. Перший вогонь.

АСІЯ.

– Зграєю? – я ледь чутно перепитала.

– Так. Увечері можна чаю попити, – підтвердила Бротта, підводячись. – Але вам уже час. На урок професора Аметиса не можна запізнюватися!

– Почалося... – простогнала Зула й кинула на мене погляд. – Вона закохана в цього надутого красеня! Скільки ми тут навчаємось – стільки чую: Аметис те, професор се... постійно одне й те саме. Безкінченне мимріння. Ходімо вже!

– Зрозуміло, – зітхнула я й, наслідуючи приклад нових знайомих, неквапливо рушила за ними на перше заняття з магії.

Усі адепти мають заняття згідно з належністю до стихії, але кілька разів на тиждень усі збираються в одній аудиторії на практику з бойової магії світла й темряви під керівництвом професора Аметиса. Він викладає тут вже кілька десятиліть і вважається одним з найсильніших магів двох імперій. Я ж маю навчатися за індивідуальною програмою, що швидше оволодію основами, тим легше мені буде далі.

Я мусила влитися в систему, зібратися, тримати себе в руках і нічого не боятися. З цією думкою я усміхнулася до Зули.

Перша лекція з магії Вогню проходила у великій, наповненій світлом аудиторії. Зула тримала мене за руку, підбадьорувала, коли кілька десятків поглядів зупинилися на нас. Лавки півколом здіймалися догори, заповнені адептами у вільних позах, і їхня увага душила мене.

Я окинула всіх поглядом і швидко опустила очі. Та коли почула лагідне скавучання позаду, поглянула на свого духа. Він весело махав хвостом і хутко кинувся до моїх ніг, відчуваючи, що мені зле.

– Асіє, – прошепотіла Зула, смикаючи мене за руку, – негайно змусь духа зникнути, інакше...

Але вона не встигла договорити, і мені вже було зрозуміло чому. Перед нами почали з’являтися духи-хранителі всіляких форм, видів і барв. Змії, павуки, коти, пси, птахи, коні, лиси, вовки. Вони всі світилися, і всі стали в оборонну позицію.

– Бачиш? – простогнала Зула, пригортаючи до грудей руду, як вона сама, шиплячу кішку. – Вогняні маги надто емоційні. Вони агресивно реагують на все, що викликає підозру. А твій дух – зовсім не найприємніший.

– Але я не знаю, як змусити його зникнути, – прошепотіла я, спостерігаючи за Бульт`еррою, який застиг, рикаючи на опонентів.

– Та що ви, як у яслях?! – вигукнула Зула, виступаючи вперед. – Це Асія. Вона новенька. Ще не приручила духа, тому перший час він буде при ній!

– Дай мені приручити цю шавку! – пролунав хлопчачий голос, і аудиторія вибухнула сміхом.

Зула мала рацію – вогняні маги справді гарячі. А моя перша стихія – вогонь. Отже, я повинна навчитися керувати нею, і краще швидко.

– Оріотелю, заспокой їх! Вже дістали! – Зула махнула рукою, і перед обличчям хлопця з вогняно-червоним волоссям спалахнули іскри.

– Лялечко Зу, ти як завжди блискуча! – хмикнув хлопець із сережкою в носі й погладив голову сусіда.

Сміх посилився, проте частина духів зникла, один за одним розчинившись у повітрі.

– Оцей нахаба – мій наречений. І до речі, він «король» факультету Вогню, – підморгнула Зула так, ніби це привілей.

Цікаво. Виходить, адептам дозволено закохуватися. Стосунки тут не табу. Можливо, і в мене буде шанс на щось більше? Усмішка сама з’явилася на вустах. Страшно визнавати, але ці думки – приємні. Я так довго забороняла собі мріяти...

Раптовий гуркіт за спиною змусив усіх завмерти.

Коли у дверях з’явився професор Аметис, в аудиторії запала мертва тиша. Він поправив комір чорної сорочки, підперезаної червоним атласним паском, і суворо оглянув адептів. Тепер, без плаща, я могла роздивитися його краще. Високий, статний, сильний. Аристократині риси обличчя, ідеально поголений. Високе чоло, довге доглянуте волосся, і очі... Зелені, крижано-спокійні, гіпнотичні.

– Я попереджав, що не терпітиму на своїх заняттях духів. – Голос професора Аметиса, мов грім, прокотився аудиторією. – Це стосується всіх. Без виключень!

Його очі спалахнули вогнем, але в їх глибині горіло не лише роздратування, а й презирство. Важкий погляд ковзнув по залі й спинився на мені.

– Асіє, те, що ви є рідкісним представником магів, не дає вам права ігнорувати мої правила! Приберіть свого духа, негайно! Інакше вас буде відсторонено від бойової практики – назавжди!

Я опустилася поруч із Бульт`еррою, погладила його теплу морду й прошепотіла:

– Вибач, та тобі треба зникнути на деякий час..

Пес пильно дивився на мене, його трикутні очі звузились, потім він махнув хвостом і розчинився у сріблястому серпанку. Мій дух зрозумів і послухався. Не такий він дикий, як усі говороть.

– Займіть свої місця, – вже спокійніше мовив Аметис і почав заняття.

Ми із Зулою сіли на другому ярусі. Перед нами лежали червоні пера та нові нотатники. Я вдивлялася в ці предмети, як у щось неймовірне, наче вперше бачила справжні речі. Атмосфера в аудиторії була просякнута багатством: червоне дерево, м’який блиск атласу, оздоблення золотом. Це все здавалося чужим і надто розкішним – наче я потрапила в страшну казку, де все блищить, але кожен дотик болить.

Аметис стояв біля гладкої стіни без жодного руху, та слова, що він вимовляв, самі спалахували на поверхні, мов вирізані полум’ям: формули, закляття, символи. Магія працювала за нього. Всі слухали, а я намагалася не відставати.

Бойова магія. Магія вогню. Вогонь – стихія вибухова. Він не вибачає слабкості. Втратив контроль – згорів, у прямому сенсі.

Я поспішно занотовувала все, що встигала, а Зула виводила в нотатнику сердечка, іскорки, малювала жаринки. Вона вже це проходила, інші теж. Я – єдина, хто не мав уявлення, що робити. І раптом... У моєму нотатнику з’явився напис: «Приходь ввечорі до нас»

Невідомий почерк змусив мене завмерти. Лінії магічно з’явилися самі, а потім зникли, наче нічого не було. Магія. Очевидно. Але чия?

Я підняла очі й зустріла погляд. Веселі, бурштинові очі та яскрава усмішка. Оріотель, наречений Зули. Король факультету Вогню. Він підморгнув, викликаючи почервоніння на моїх щоках. Навіщо він мені це пише? І хто «ми», про яких він говорить?