головна частина

Я закохалась в нього одразу, як тільки побачила. Красень, високий, статний, гордий погляд, густе чорне волосся, ніс горбинкою і, як люблять казати, важке аристократичне підборіддя. Просто як подивилася в ті зелені очі, так одразу і пропала. Так у грудях тьохнуло, серце закалатало і перехопило подих.

Хоча Світланка каже, що то тахікардія:

- І не дивно, у нашому то віці. Все ж, як-ніяк, п’ятий десяток пішов.

І єхидно так посміхнулася. Наче після сорока років закохатися не можливо. Але ж я знаю, що це саме воно – велике КОХАННЯ. Звідки знаю? Ну як же, спочатку прорепетирувала з Сергієм, це мій колишній. П'ятнадцять років вивчала ази сімейного життя, поки цей коз…ролевич не знайшов собі  нову королєвішну.

Так що оце підле тьохкання у грудях, туман в очах і оніміння язика я розпізнала одразу. Ех…а так жила собі після розлучення спокійно, з єдиним чоловіком, що мене розумів і любив - французьким бульдогом Жофре.

Світусік завжди мені казала:

- Дорогенька, ти передивилася Анжеліку, нащо так було знущатися з собаки? Назвала б як усі, Буся наприклад.

Але я просто шаленіла, коли одноіменна героїня кіно гукала коханого з характерним французьким р:

- Жофхреее, Жофхрееее!

Короче, олдскули мене зрозуміють.

І от стою я під деревцем, Жофре романтично жує траву, пташечки співають, і йде він – об’єкт мого Хочу. А на повідочку веде (о боже, все, це – контрольний) миленьку маленьку французьку бульдожку.

- Доброго дня! Бачу у вас серйозний хлопець. Моя дівчинка зажадала з ним познайомитися, ви не проти?

Цей голос, наче пір’ячко по оголеним плечам. Я вся загіпнотизована покрилася мурахами. Думки, які навиворіт, вивернулися знову і мабуть заплуталися у вузол, бо сказати щось адекватне і розумне я просто не змогла.

- Мугу.

Боже мій, Таня, ну чого ти наче дурепа ото? Доросла жіночка, а розтеклася калюжкою перед чоловіком. Зберися, Танюха! Це твій шанс!

- Ну звичайно, тваринкам теж важливе спілкування з протилежною статтю, щоб втихомирити гормони.

Теж???Гормони???Що? я? несу?

- Я мала на увазі, що мій Жофре дуже дружелюбний. Мене до речі Таня звати, дуже приємно.

Мабуть, це мені гормони зовсім розум затьмили.

- О, так, вибачте. Антон! (неочікувано, надіюсь характер не в рифму). І моя кохана дівчинка Розочка.

Тим часом Розочка почала активно проявляти симпатію до мого Жофре, а Жофре активно продовжував виявляти інтерес до жука під деревом і на нову подругу не звертав жодної уваги.

І саме в цей час вийшов він, кошмар моїх днів, мій самий болючий тіпун на язиці, другий сезон серіалу, якого так і не буде і…коротше вийшов він, мій сусід, Іван.

Іван переїхав до нас зовсім недавно. Самотній холостяк, він одразу схилив на свою сторону всіх сердобольних бабусь нашого під’їзду. І навіть Світланка щоразу коли його бачила, стріляла очима так, наче в неї вроджений блефароспазм. І можливо, я б теж попала під його чари, все таки як чоловік, він був симпатичним, але було одно велике, сіре, нагле, нявкуче АЛЕ! Його кіт, Мафіозі. 

Чи треба казати, що ми з цим котом незлюбили один одного відразу?А коли цей гад помітив мені на килимок під дверима, я ладна була здати Мафіозі властям, себто в лікарню на кастрацію. Але Іван уперся! Негоже хлопця лишати радості батьківства, а мене – дружньої суто чоловічої компанії.

Та чорт з ним, килимок я викинула, але це падло (я все ще про кота) почало вити та орати кожного разу, коли Іван уходив по справах чи на роботу. А наші графіки, з моїм везінням, не співпадали. Коли я була вдома, це чудовисько орало так, наче йому все таки відрізають принади, по-живому.

Жофре чомусь завжди вирішував, що повинна бути чоловіча солідарність і починав йому підскавулювати. І ніякі вмовляння не допомагали. А я щоразу, після таких виступів, відчувала себе героїнею Американської історії жахів: я була страшна, з синцями під очима, не відпочивши і ладна вбити!

І от Іван прямує до мене і мого майже кохання всього життя і видає:

- Таня, прибирай за своїм Жофре його тєфтєлі, воно може й на гроші, але я більше відмивати свої кросівки не хочу.

От зараза! Це він мені? Кросівки значить?

- А ти купи нарешті Мафіозі валеріани! Може його попустить! Чи приведи йому дівчинку!Чи собі приведи і тебе попустить теж!

Не на ту напав! Я стільки терплю від його скаженого кота, а він раз вступив після Жофре, а згадує про це щоразу, коли нас бачить.

- І взагалі, з чого ти взяв, що це від мого собаки? Я завжди убираю після його маніпуляцій. Я відповідальний тваринозаводчик, чого не скажеш про тебе.

- До речі, я теж за відповідальний вигул собак, - мовив Антон.

Ой, я вже зовсім забула, що ціль мого життя стоїть біля мене і чує всі ці балачки. Треба бути гарною дівчинкою.

- Добре, Іван. Вибач мене (чого не зробиш заради кохання!), це був перший і останній раз, такого більше не повториться.

І посміхнулася обом чоловікам так, наче стоматолог назвав ціну, удвічі меншу за попередньо озвучену.