Сяйво

ГЛАВА 52

Еріка не розуміла, що відбувається. Вона стояла, вся напружена, а її дихання розривалося на короткі, уривчасті вдихи. Тіамат наблизився до неї так різко, що вона встигла лише здригнутися. Його рука лягла їй на плече, притискаючи її до шорсткої кори дерева. Він не говорив нічого — просто тримав, поки вона відчувала, як її серце б’ється все швидше.

Він дивився на неї в цій тиші — і це мовчання було гучнішим за будь-які слова. Потім він відступив — повільно, ніби розриваючи якийсь невидимий зв’язок, що тільки-но натягнувся між ними.

Еріка дивилася йому вслід, коли він зробив кілька кроків назад і зупинився, де місячне сяйво осяяло його постать з темряви. Світло робило його силует ще більш чітким, а кожен його рух — ще більш загадковим.

Вона ковтнула повітря, відчуваючи, як щось змінюється в повітрі навколо них. Тіамат спокійно, зосереджено почав розстібати ґудзики своєї рубашки. Один за одним, вони зникали з його горла, оголюючи шкіру грудей, де місяць розливав своє світло, створюючи химерні візерунки на його тілі.

Еріка здригнулася й інстинктивно заплющила очі — так, наче це було щось заборонене. Але її цікавість перемогла. Вона знову відкрила повіки — спочатку одним оком, ніби крадькома. Але потім… потім уже не могла відвести погляду.

Він стояв, майже напівоголений, і це було не про тіло чи красу — це було про силу. Про таємницю, яку він носив у собі. Кожен його рух був повільний, впевнений — він ніби не знімав одяг, а скидав з себе ще одну маску.

Еріка забула про втечу. Про страх. Про все. Її думки плуталися, але вже не шукали виходу. Вона просто спостерігала. Заворожена. Зачарована. Її очі бігали по його тілу — по лінії плечей, по темних жилах на передпліччях, по кожному м’язу, що напружувався від його власного дихання.

Вона навіть не усвідомлювала, як міцно стиснула пальцями шорстку кору дерева. Її дихання сплуталося з нічним повітрям, її розум тремтів від передчуття — що він зробить далі? Що ще їй доведеться побачити?

І в цій короткій миті — вона була вже не адепткою. Не частиною чийогось плану. Не втікачкою. Вона була тільки дівчиною, яка не могла відірвати погляду від того, хто стояв перед нею.

Еріка стояла, прикипівши поглядом до кожного його руху. Але в якийсь момент все змінилося. Вона почала помічати, як повітря навколо нього починає мерехтіти, ніби сріблясті іскри прорізали нічну темряву.

Спершу це були лише легкі проблиски — мовби світло місяця танцювало по його шкірі. Але з кожним подихом ця завіса ставала густішою, щільнішою. Вона повільно окутувала Тіамата, мов покривало, що приховувало його від очей.

Еріка затамувала подих. Її очі розширилися, коли вона побачила, як його риси обличчя ніби зливаються з цим світлом. Вона вже не могла розрізнити його вираз — лише відчувала, що він дивиться на неї. І навіть крізь це сяйво його погляд пронизував її наскрізь.

Її ноги підкосилися. Вона вчепилася в кору дерева позаду себе, намагаючись не впасти. Її дихання стало важким, серце билося, немов намагаючись вирватися з грудей.

«Що це? Що з ним відбувається?» — у її голові крутилися хаотичні думки, але відповідей не було.

Срібне сяйво з кожною миттю ставало яскравішим, сильнішим. Воно ніби випромінювало якусь м’яку силу — таку, що змушувала її забути про все: про страх, про ніч, про холодний піт, що стікав їй по спині.

І вже коли вона подумала, що ось-ось осліпне від цього світла — воно раптом зупинилося. Стало ще м’якішим, обволікаючим, майже ніжним. Вона чула його голос. Але не просто а, десь всередині себе. Він звучав поруч, так близько, що здавалося — він стоїть за її плечем.

— Не бійся, — прошепотів він. Його голос був оксамитовим, спокійним. І водночас таким чужим, що вона відчула, як волосся на її потилиці ворушиться від цього звуку.

Вона не знала, що відповісти. Не знала, чи зможе знову вдихнути повітря, поки він так говорить. Але знала одне — його слова пронизали її до самого серця. І вона, всупереч всьому, відчула, що він… що він насправді не хоче їй зла.

У цій сріблястій тиші, коли він повністю зник у сяйві, Еріка стояла з розширеними очима і відчувала лише одне: він досі десь поруч. І вона більше не могла зрозуміти — це був сон… чи щось інше?