Дивні відвідувачі

ГЛАВА 44

Темрява міста здавалася глибшою, ніж у межах академії. Ліхтарі відкидали химерні тіні на кам'яні стіни будинків, а вулички, що вдень були сповнені людей, тепер виглядали майже безлюдними.

Хлопці рухалися швидко, але обережно, намагаючись не втратити з поля зору постаті, за якими стежили. Втікачі явно знали, куди прямують, бо не зупинялися, не оглядалися, а впевнено йшли вглиб міста.

— Як думаєш, куди вони йдуть? — пошепки запитав Ерік, зиркнувши на Фрея.

— Дізнаємося, коли вони зупиняться, — спокійно відповів той.

— Сподіваюся, не в якусь ще більш заборонену зону, ніж академія, — спробував пошуткувати Ронан.

За кілька хвилин вони опинилися біля невеликого, на перший погляд, нічим не примітного кафе. Вікна були затулені важкими шторами, а біля входу ледве жеврів ліхтар. Втікачі не вагалися — вони одразу ж зайшли всередину.

— Ну що, заходимо? — тихо спитав Ерік, збуджено потираючи руки.

Фрей мовчки кивнув, і вони рушили до дверей. Коли вони переступили поріг, запах кави та прянощів огорнув їх теплом, різко контрастуючи з холодним нічним повітрям. Усередині було тихо, лише кілька столиків були зайняті відвідувачами. Хлопці швидко зорієнтувалися. Свідки зайшли в окрему закриту кабінку в дальньому кутку закладу.

— Нам треба ближче, — прошепотів Ронан.

Фрей швидко окинув поглядом приміщення та помітив вільну кабінку біля тієї, в якій сховалися втікачі.

— Туди, — кивнув він.

Вони зайшли в сусідню кабінку, стараючись не привертати уваги. Офіціант, який якраз проходив повз, здивовано зупинився, дивлячись на трійцю, що діяла занадто підозріло, як для звичайних клієнтів.Фрей безтурботно подивився на нього й, зробивши замовлення, кинув:

— Не звертайте уваги на моїх друзів. Вони люблять сидіти в дивних позах.

Офіціант ще раз глянув на них — двоє хлопців, що майже впритул притиснулися до стіни, явно прислухаючись, — але, врешті, тільки знизав плечима і пішов виконувати замовлення.

— Ну що там? — прошепотів Фрей, коли офіціант зник.

Ронан і Ерік похмуро переглянулися.

— Погано чути, — пробурмотів Ронан.

— Але там є ще хтось. — Ерік нахилився ближче до стіни. — Чоловічий голос. І він дуже знайомий.

Фрей примружив очі й теж нахилився, намагаючись краще розчути розмову. Голос і справді був знайомий. Холодний, рівний, з чіткими, майже відточеними інтонаціями. Але його було важко впізнати, ніби він навмисне говорив трохи тихіше, ніж зазвичай.

— Чорт забирай, хто це? — прошепотів Ронан.

— Не знаю, але він говорить авторитетно, — Фрей відсунувся й сів прямо. — Вони явно слухають його.

— Давай дивитися, хто вийде, — сказав Ерік, намагаючись не втрачати терпіння.

Вони всі троє вмостилися зручніше, роблячи вигляд, що просто чекають на своє замовлення, та скоса поглядали у вікно, що виходило на вулицю. Час тягнувся надто довго.

— Якщо вони зберуться сидіти там до ранку, я піду й запитаю напряму, хто там! — пробурчав Ерік.

— Мовчи, — спокійно відповів Фрей, не відводячи погляду від дверей.

І, нарешті, вони відчинилися. Першим вийшов один із "свідків". Він озирнувся, ніби перевіряючи, чи немає зайвих очей. Хлопці завмерли. Другий вийшов за ним. Третій… І, нарешті, слідом за ними — той самий чоловік.

Фрей різко напружився.

— Це він, — тихо, майже беззвучно промовив Ронан.

— Той, кого ми не змогли впізнати? — Ерік знову визирнув через край столу, але обережно.

— Той, кого ми не хотіли впізнавати, — поправив Фрей, стиснувши губи.

— Онігір.

Ронан видихнув і нахмурився ще більше.

— Це все пояснює.

— Питання тільки одне, — додав Фрей.— Що саме він планує цього разу?

Напруга висіла у повітрі, ніби гроза ось-ось мала вибухнути над їхніми головами. Вони досі мовчки спостерігали за дверима, з яких вийшов Онігір, і хоч підсвідомо очікували побачити його, все одно було важко прийняти той факт, що він знову влаштовує щось за їхньою спиною.

Але наступний, хто з’явився слідом за ним, змусив їх серця завмерти. З-за дверей кафе вийшов адепт Логер. Фрей, що зазвичай зберігав холоднокровність, різко сів рівніше. Ронан широко розкрив очі, а Ерік навіть не намагався приховати здивування.

— Логер?! — шепоче Ронан, наче боїться, що той почує їх навіть через товсті стіни кафе.

— Це що, жарт? — Ерік різко стиснув кулаки, втупившись у постать, яка неспішно виходила на вулицю.

Фрей лише мовчки спостерігав, але навіть він не зміг приховати напругу, що промайнула в його очах. Хлопці мовчки дивилися, як Логер слідом за Онігіром залишає кафе. Ніхто не ворухнувся, ніби їх приголомшило побачене. Першим озвався Ерік.

— Ви це серйозно бачите? Бо я вже починаю думати, що в мене галюцинації.

Ронан обернувся до нього, його обличчя видавало справжній шок.

— Логер… і Онігір? В одній компанії? Це якийсь поганий жарт.

Фрей теж не відводив погляду від дверей, крізь які зникли дві постаті.

— Я думав, що Логер… — він на секунду замовк, підбираючи слова. — Я думав, що він на нашому боці.

— Ну, формально він і не був ні на чийому боці, — пробурчав Ерік, схрещуючи руки. — Але ж він допомогав Еріці, та вони були друзями. І всі ми прекрасно бачили, що він до неї небайдужий.

— Ось саме це мене і дивує, — похмуро відповів Ронан. — Навіть якщо він не був частиною нашого квадріуму, він завжди крутився поруч, коли справа стосувалася її. Чому зараз він пліч-о-пліч із тими, хто намагається її підставити?

Ерік нервово провів рукою по волоссю.

— А раптом він весь цей час працював на Онігіра?

Фрей спрямував на нього гострий погляд.

— Це малоймовірно. Логер не був близьким другом, але я не вірю, що він просто так витрачав час, щоб здобути довіру Еріки.

Ронан перевів погляд на Фрея.

— Тоді що це? Він різко змінив думку?

— Може, його змусили? — тихо припустив Фрей.