Лист

ГЛАВА 40

Еріка залишалася на місці ще кілька секунд, стискаючи кулаки так сильно, що нігті майже вп’ялися в долоні. Вона дивилася, як Тіамат повільно йде з майданчика, його постать здавалася надто розслабленою, ніби ця розмова була всього лише ще одним кроком у грі, в якій він давно передбачив усі її ходи.

— Це було… цікаво, — Ронан нарешті порушив мовчання, склавши руки на грудях. Його голос був обережним, але в очах блищала цікавість.

— Я б навіть сказав, що напружено, — додав Ерік, насмішкувато глянувши на неї. — То що це між вами? Ти ж не віриш, що він просто хоче дружньої розмови, правда?

Еріка відвернулася, ховаючи емоції за звичною маскою стриманості.

— Я не знаю, чого він хоче, і мене це не цікавить, — збрехала вона.

Фрей підозріло поглянув на неї, але нічого не сказав.

— Добре, залишимо це. Що тепер? — запитав Ронан.

Еріка вдала байдужість і знизала плечима.

— Зараз у нас ще одна лекція, потім у мене є деякі справи.

— Деякі справи, ага, — буркнув Ерік. — Скажи вже чесно, ти ж знову щось задумала.

Вона нічого не відповіла, а лише швидко рушила до виходу з майданчика.

***

Коли Еріка нарешті повернулася до кімнати після тренування, відчуття напруги нікуди не зникло. Вона зачинила двері, скинула плащ і впала на стілець біля столу. Її пальці мимоволі стиснулися в кулак.

"Так, чекати більше немає сенсу."

Вона дістала аркуш паперу та перо, занурила кінчик у чорнило і почала писати.

"Брате Аморе,

Я знаю, що ти зайнятий і що до тебе не варто звертатися без вагомої причини. Але ця причина дійсно важлива. В академії є людина, про яку я не можу знайти жодної інформації. Його звуть Тіамат. Він – куратор у нашій академії, і, на перший погляд, це нічого не означає. Але я перевірила всі можливі шкільні архіви, і його немає ніде. Ні серед шляхетних родів, ні в записах про викладачів, ні в списках старих магічних родів. Це неможливо, адже професори академії мають шляхетне походження.

Я не можу розповісти тобі всього, але він шукав мене ще до того, як я прибула в академію. Це не збіг. Він щось приховує, і мені потрібно знати, що саме.

Ти один з радників короля, Аморе. У тебе є доступ до заборонених архівів. Будь ласка, дізнайся для мене правду. Хоч щось. Я не знаю, кому ще можу довіритися. Тим паче, ви всі мені винні, за те що я опинилася тут, тож відпрацьовуй!"

Вона на секунду затримала подих, перечитуючи написане. Це було небезпечно, надто ризиковано – якщо брат щось знайде, він, можливо, почне задавати зайві питання. Але в неї не було вибору. Швидко згорнувши листа й закріпивши його сургучем зі своїм родовим символом, Еріка підвелася.

"Тепер головне – відправити його. Звичайна пошта не підійде. Лист треба передати через королівського кур'єра, а вони відправляють кореспонденцію лише з міста."

Вона вже була готова йти, але застигла на місці. Покарання. Її квадріуму, досі не модна покидати академію,то як їй вийти?

"Необхідно попросити дозвіл на годину, щоб я змогла вийти в місто. Але я неможу залучити до цього куратора. Якщо він дізнається, що я шука. інформацію про нього – все закінчиться ще до того, як я щось дізнаюся."

Тож залишався єдиний варіант – директор. Еріка зітхнула, розуміючи, наскільки це ризиковано. Але вона вже знала, що директор Кейварас був давнім товаришем її батька, а отже, міг проявити більше лояльності.

"Гаразд. Випробую долю."

Вона поклала листа в кишеню, швидко поправила мантію і, не гаючи часу, вирушила до головного крила академії. Директорський кабінет знаходився у найстарішій частині академії – широкі коридори були викладені темним каменем, а на стінах висіли старі портрети магів минулих століть. Перед дверима вона глибоко вдихнула.

"Просто говори впевнено."

Вона підняла руку і постукала, та вже через секунда почула ледве помітне:

— Заходьте.

Двері тихо прочинилися, і вона зайшла до просторого кабінету. Директор сидів за масивним столом, занурений у якісь папери.

— Адептко Персіфаль, яка несподіванка. — Він підняв на неї здивований погляд поверх окулярів.

— Доброго дня, директоре.

Він жестом вказав на крісло перед столом. 

— Сідайте. Не очікував вас тут побачити по вашій волі. Що вас привело до мене?

Еріка сіла, стискаючи листа в кишені.

— Я знаю, що нашому квадріуму заборонено залишати академію, але мені потрібен дозвіл…

— Тобто, ви хочете, щоб я зробив виняток? — директор ледь помітно посміхнувся вже знаючи чого вона хоче. Дівчина кивнула та благаючи подивилась на директора.

— Буді ласка, лише на годину. У мене є особиста справа в місті.

Він нахилився вперед, переплівши пальці та скосив погляд на конверт.

— Ваша особиста справа пов’язана з королівською поштою?

Еріка відчула, як у неї похололо в животі, але плану відступу вже не було

— Якщо чесно, так. Я повинна відправити важливого листа.

Директор мовчав кілька секунд, уважно вивчаючи її вираз обличчя.

— Ви знаєте, що за самовільний вихід покараних, за межі академії, я маю право призначити дисциплінарне покарання?

— Я знаю. Саме тому я прошу дозволу, а не тікаю потайки.

Його очі звузилися, але він виглядав скоріше зацікавленим, ніж роздратованим.

— Чому не звернулася до куратора?—він перейшов на ти задабчи питання, та сам же на нього відповів.—Ти не хочещ, щоб про це дізнався куратор Тіамат.

Еріка стиснула губи та не відповіла. Директор кивнув, ніби вже зрозумів більше, ніж вона хотіла сказати.

— Добре. Я дозволяю вам вийти за ворота академії, але з однією умовою.

Вона напружено чекала продовження, бо його умови це може бути все що завгодно. Він славивися якимись дурними покараннями по всій академії.

— Ви повернетеся рівно за годину. І якщо раптом куратор запитає про вас – я нічого не знаю.