Потрібні козирі

ГЛАВА 39

Вона зняла плащ і повісила його на спинку стільця, а потім сіла на ліжко, розтираючи долонями обличчя. Її напруження не спадало, а навпаки, наростало.

"Що, якщо я запитаю його прямо?"

Вона одразу ж відкинула цю ідею. Він просто посміхнеться своєю звичною усмішкою, скаже щось загадкове й знову не дасть чіткої відповіді.

"Значить, мені потрібно знайти щось інше. Інші записи. Інші способи дізнатися правду."

Її погляд ковзнув по столу, на якому лежала її записна книга. Вона швидко відкрила чисту сторінку й почала писати:

Що я знаю:

• Тіамат з’явився в академії несподівано, його минуле майже ніхто не знає.
• Його немає у списку шляхетних родів.
• Він не хоче відповідати на питання про своє походження.
• Він сказав, що шукав мене.

Вона постукала кінчиком пера по сторінці, намагаючись знайти хоч якийсь зв’язок між цими фактами.

"Якщо його немає серед шляхетних родів, то, можливо, він з тих, кого вирішили стерти з історії?"

Існували випадки, коли окремі родини, що порушували закони магічного світу, навмисно виключали зі всіх реєстрів. Але це траплялося рідко, і такі справи завжди залишали сліди.

"Якщо я знайду щось подібне – можливо, знайду й його."

Це означало лише одне – їй знову доведеться повернутися до бібліотеки. Але не в офіційну секцію…Їй доведеться знайти доступ до заборонених архівів, але як? Вона на секунду засмутилася, але в неї промайнула думка, а що якщо запитати в того хто працює в королівському палаці та має доступ до секретних архівів? Хтось...хто є її братом за сумісності.

Еріка посміхнулась та радісно впало на ліжко, план вже намічається!

***

Ранкове тренування квадріуму розпочалося, як завжди, з розминки. Хоч це було лише перше заняття за день, в повітрі вже відчувалася напруга – можливо, через недоспані очі, можливо, через відчуття, що сьогодні буде щось не так.

Еріка стояла поруч із хлопцями, потягуючи руки та розминаючи плечі. Ронан перевіряв ремені на зап'ястях, Ерік крутив у руках невеликий кинджал, граючись ним із виглядом повної байдужості, а Фрей, як завжди, мовчки готувався до тренування.

У цей момент вона відчула, як на ній затримався погляд. Тіамат.

Він стояв на краю тренувального майданчика, склавши руки на грудях і холодно спостерігаючи за кожним рухом квадріуму. Сонце вже піднялося достатньо високо, щоб його світло відбивалося в золотавих очах куратора, надаючи йому ще більш пронизливого й хижого вигляду.

Еріка вдавала, що не помічає його присутності, хоч кожною клітиною відчувала, як він оцінює кожен її рух. Мабуть, він вже знає, що вона була у бібліотеці, звісно, він як завжди все знає.

— Що ж, розпочнемо. — голос куратора був рівним і спокійним. — Сьогодні комбіновані вправи – атака, захист і швидкість. Не розслабляйтеся. 

Хлопці й Еріка розділилися на пари. Вона тренувалася з Еріком, який, не гаючи часу, одразу пішов у наступ.

— Ти сьогодні якась задумлива, Персіфаль. — він ухилився від її удару й швидко зробив контратаку, змушуючи її відступити на кілька кроків.

— Та ну? — ухилилася вона, намагаючись не збити дихання.

—Напевно, так і не дісталася бібліотеки? — він усміхнувся і зробив випад.

Еріка ледве встигла відбити атаку, але розгнівалася від його слів.

— О, то це спроба зачепити мене?

— Ну, а що? Може, ти просто злякалася?

— Не сміши мене.

Вона зробила хитрий маневр, використовуючи його власну силу проти нього, і змусила Еріка втратити рівновагу.Він швидко відновився, але в його очах зблиснув азарт.

— Але я все одно не почув відповіді.

— І не почуєш.

— Значить, злякалася.

— Заткнися, Ерік!

— Значить, таки злякалася.

Перепалка переросла у швидший обмін ударами. Вони рухалися по колу, кожен намагаючись знайти слабке місце іншого. Ронан і Фрей теж закінчили свою частину тренування і тепер спостерігали за ними. Еріка відкрила було рот, щоб відповісти, але її перебив інший голос. Від якого пішли мурахи всім тілом.

— Досить.

Всі різко замовкли й синхронно обернулися. Кіратор стояв ближче, ніж здавався ще хвилину тому. Його очі ковзнули по кожному з них, а потім зупинилися на Еріці.

— Персіфаль, мені потрібно з тобою поговорити.

Він не запитав. Він наказав. Але Еріка навіть не думала слухатися, не після того, наскільки все стало заплутано між ними. Вона швидко підійшла до хлопців, сподіваючись на їх підтримку, і схрестила руки на грудях. 

"Я не буду від нього ховатися. Не зараз."

— Зараз? Але ж у нас ще купа тренувань. Та й заняття…

Тіамат примружив очі, не рухаючись та нез водячи з неї погляду золотавих очей.

— Це не займе багато часу.

— Але ми зайняті, професоре. — Еріка демонстративно заховалася за Ронана та Фрея.

Хлопці синхронно підняли брови, явно не очікуючи такого ходу. Правильно, хто в здоровому глузді буде перечити йому?

— Ти ж не боїшся, Персіфаль? — з ноткою насмішки промовив Тіамат, зусивши її зчепити зуби від гніву.

— Я просто вважаю, що зараз не найкращий момент для розмови.

— Хм.—Він трохи нахилив голову, дивлячись на неї з цікавістю.— То це означає, що тобі є що приховувати?

— Я нічого не приховую.

— Тоді йди зі мною.

— Я ще раз повторю – у нас багато роботи.

Тіамат не відповів одразу. Він кілька секунд дивився на неї, а потім повільно провів поглядом по хлопцях.

— Ви всі такі зайняті?

— Ми частина однієї команди. Якщо у когось є робота – у нас всіх є робота. — спокійно відповів Фрей.

— Цікава логіка.

Тіамат зробив крок ближче.

— Якщо ти не хочеш говорити зараз – це твій вибір. Але рано чи пізно тобі доведеться.

Еріка ледь помітно ковтнула.

— Я в цьому не сумніваюся.

Їхні погляди зустрілися. Хлопці напружено стежили за ними, відчуваючи, що зараз відбувається щось більше, ніж просто перепалка.