Бібліотека

ГЛАВА 38

Вечеря видалася нервовою. Хлопці були занадто зосереджені на власних думках, кожен по-своєму реагуючи на події дня. Ерік відстукував пальцями по столу, задумливо спостерігаючи за тим, як їжа на його тарілці холоне. Ронан час від часу скептично косився на Еріку, ніби підозрюючи, що вона щось приховує. Фрей, як завжди, поводився стримано, але його уважний погляд говорив більше, ніж будь-які слова.

Еріка намагалася здаватися спокійною, хоч у ній вирувала буря. Її апетит зник ще до того, як вона сіла за стіл. Й це зовсім не пов'язано з відсутністю десерту.

"Щойно вони розійдуться — я піду в бібліотеку."

Коли всі нарешті закінчили їсти, вона швидко прибрала свою тарілку й пробурмотіла щось про втому, після чого вирушила до своєї кімнати. Щойно за нею зачинилися двері, вона прислухалася. Ніхто не йшов за нею. Зачинивши двері на клямку, вона почала діяти. Схопила ліхтарик, заховала його в кишеню й швидко накинула темний плащ, щоб не привертати уваги. Потім, на м’яких кроках, вислизнула з кімнати й попрямувала коридорами професорського корпусу в бік бібліотеки.

Уночі все здавалася зовсім іншим. Довгі коридори, які вдень були сповнені голосів студентів та професорів, тепер огортала моторошна тиша. Єдиним звуком були її власні кроки, що відбивалися луною від стін. Дівчина намагалася навіть не дихати, щоб не привернути увагу будь кого, але вона знала, що Тіамат скоріш за все вже знає, що вона не на місці.

***

Пробиратися в заборонені секції бібліотеки — не найкраща ідея, але Еріка не могла дозволити собі відступити.Двері бібліотеки ледь скрипнули, коли вона обережно штовхнула їх.

Всередині панував напівморок. Тьмяне світло свічок ледь освітлювало високі книжкові полиці. Академічна бібліотека була величезною — це було одне з найстаріших місць у будівлі, в її глибинах зберігалися записи, що датувалися сотнями років. Вона почала згадувати слова професора, який вказав на місцезнаходження книги.

"Другий ряд, міжнародні роди."

Вона пройшла вздовж полиць, поки не знайшла невеликі сходи, що вели вниз. Те саме місце, яке описав професор. Серце калатало, а руки починали пітніти та тремтіти, вона намагалась стримати ці емоції.

"Я не повинна тут бути."

Вона подивилася в обидва боки, потім спустилася вниз. Секція міжнародних родів виглядала ще більш похмурою, ніж решта бібліотеки. Еріка дістала ліхтарик, направила його промінь на полиці й почала шукати потрібну книгу. Добре, що шукати довго не довелося.

Величезний том, вкритий старою шкірою, виділявся серед інших. Вона простягнула руку, змахнула пил з обкладинки й присіла між стелажами, відкривши книгу на першій сторінці. Попередньо поглягувши по всім сторонам, чи немає тут нікого.

"Добре. Якщо Тіамат — шляхетного походження, він має бути тут."

Вона швидко перегортала сторінки, пробігаючи очима списки імен, довгі описи магічних династій, складні генеалогічні схеми…

"Де ж ти?"

Минуло кілька хвилин, але вона так і не знайшла жодної згадки про професора. Серце забилося швидше. Вона почала гортати швидше, заглядаючи в різні розділи, перечитуючи сотні імен… Нічого. Ніде не було прізвища "Тіамат". Ні серед старих родів, ні серед нових, ні навіть у списках родин, які вимерли. Його просто не існувало.

Еріка відчула, як її охоплює паніка.

"Цього не може бути. Він має бути тут!"

Вона почала перегортати книгу ще швидше, але що більше вона шукала, то сильніше росло відчуття, що щось не так. Холод пробіг по її спині.

"Хто ти, Тіамат?"

Її пальці судомно стисли краї книги. Від самого початку вона знала, що ця ніч не буде легкою. Але тепер її тривога стала ще глибшою. Він все таки бреше. Його взагалі не існує у жодних архівах?!

Еріка різко зачинила книгу, гучно втягнувши повітря. Вона просиділа в напівтемряві ще кілька хвилин, намагаючись зібратися з думками.

"Що тепер? Можливо варто взяти цю книгу та ще раз перевірити її? Ні, тоді точно мене спіймають"

Вона не могла піти до хлопців і сказати, що нічого не знайшла — їм потрібні були докази, але ж вони не знають що саме варто шукати. Це тільки її справа!

І вже точно не могла просто питати про це у Тіамата. Вона мала знайти інший спосіб дізнатися правду. Вона глибоко вдихнула та закрила книгу й обережно поставила її на місце, перш ніж швидко піднятися сходами назад.

Коли вона вийшла з бібліотеки, ніч була вже глибокою. Але в її голові булотлище одно питання:

"Хто він такий? Професора в академії мають бути шляхетного походження. Те що його немає у цьому списку, викликає занадто багато питань."

ріка швидко прослизнула темними коридорами, притискаючи плащ до тіла, щоб не зачепити випадково факели на стінах. Її серце билося в грудях, немов дзвін, віддаючись у скронях, а думки кружляли довкола одного: "Як таке можливо?"

"Його немає в списку. Це помилка? Чи… навмисна брехня?"

Коли вона повернулася до свого корпусу, то на мить зупинилася, прислухаючись. У коридорі було тихо. Всі, схоже, або спали, або займалися своїми справами. Обережно відчинивши двері, вона зайшла в кімнату, зачинила їх за собою й сперлася на них спиною, намагаючись заспокоїтися.

Тіамат приховує своє походження. Але навіщо?