Мій сон

ГЛАВА 35

Тіамат продовжував мовчати. Його погляд став порожнім, і Еріка відчула, що він ніби віддаляється від неї, ховаючись у своїх думках. Але вона не збиралася відступати. Вона зробила крок ближче, змусивши його сфокусуватися на ній. Хоч це було в новинку, бачити його таикм, але дівчина не збиралась відступати.

— Ви сказали, що шукали мене. Чому? — її голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована гострота.

Тіамат опустив погляд, його пальці ледь помітно стиснулися в кулаки. Він здався на мить, але потім тихо зітхнув, вже вирішивши для себе, що саме він скаже.

— Я… бачив тебе, — промовив він після довгої паузи та знову замовк.

Еріка нахмурилася та піддалася трохи до нього. Вона розуміла, що зараз розмова йде між дівчиною та чоловіком, а не адепткою та куратором. Тому, вирішила не збавляти обертів та тим паче не збиралась припиняти розмову, після такої безглуздої відповіді.

— Бачили мене? Де?

Він на секунду затримав подих, перш ніж відповісти. Сотні думок промайнули у його голові, все одно вона колись дізнається про це. 

"Якщо я їй розкажу половину правди, то іншу половину ще зможу зберігти, чи не так?"

— Уві сні.

Вона кліпнула, сподіваючись, що почула неправильно. Це була занадто безглузда відповідь, для такого як професор Тіамат.

— Уві сні? Ви серйозно?

— Так. — Його голос залишався рівним, майже втомленим. — Вперше я побачив тебе уві сні, коли був у іншому... іншій країні. Це був не просто випадковий сон. Це було… щось інше.

Еріка скрестила руки на грудях та насупила брови. 

— І це єдина причина, через яку ви вирішили знайти мене?

Він не відповів одразу, його очі затрималися на її обличчі. Професор Тіамат вагався, казати їй всю правду, чи ні... Все його тіло та нутро, було проти того щоб брехати їй чи щось приховувати, але по іншому, було ніяк.

— Так, — коротко кинув він, бажаючи скоріш завершити цю розмову.

— Це якась дурість. Ви справді думаєте, що я в це повірю? Ви перетнули півсвіту тільки тому, що я вам наснилася?

— Вірити чи ні — це твоє рішення, — спокійно відповів він, ледь піднявши брову. 

Еріка зтиснула губи. Її інтуїція кричала, що він щось приховує й вона має намір дізнатися, що саме ховається за його маскою.

— І це все? Це вся правда?

— Це все, що я можу тобі сказати, — знизав плечима куратор Тіамат, та трохи посміхнувся. З кожним днем знаходитися біля неї стає ще важче для нього. Але він це вміло приховував за язвовими жартами та крижаними манерами. Ще трохи, й він просто схопить її та віднесе додому, там, де ніхто та ніколи її не знайде, сама думка про це гріла його душу. Але він повернувся до реальності та зосередився на почервонішому обиччі алептки.

Її роздратування наростало та здавалося що от-от з вух піде пара, але поки цього не сталося.

— Як зручно, — процідила вона крізь зуби та стисла руки в кулаки.

Тіамат не відповів, його обличчя залишалося незворушним.

— Нехай буде так, Еріка. Роби що хочеш, але більше я тобі не скажу

Він відступив, ніби збираючись піти. Але Еріка відчувала, що ця розмова ще далеко не закінчена. Вона зробила крок вперед, впиваючись у нього поглядом та притримуючи за рукав його сорочки.

— Ви брешете.—вона зачекала доки його погялд зосередиться на ній, та продовжила— Брешете мені, і я це знаю.

Його плечі напружилися, але він не відповів.

— Тоді знайте, професоре Тіамате, — її голос звучав майже виклично, — якщо ви мені не скажете правду, я знайду її сама.

Він різко обернувся до неї. В його золотавих очах з’явився небезпечний вогник.

— Обережно, Персіфаль, — прошепотів він, — бо іноді правда не є тим, що ти хочеш знати.

Еріка відчула, як її серце стислося. Але вона не злякалася, лише впевнилася у своєму виборі. Вона відпустила рукав та мило посміхнулась куратору, чим викликала його здивування.

— Я все одно все дізнаюсь, бо я Персіфаль.— сказала як факт, а він у відповідь лише похитав головою та поглянув на неї як на дурне дівчисько. Чим ще більше роздратував її.

—Сумніваюсь, що твоє прізвище допоможе у цьому питанні.

—Ми ще подивимось.

Вона з викликом подивилась на нього, а він швидко підійшовши до неї та на мить стис її у обіймах й прошепотів на вухо:

—Буду чекати твоїх переслідувань.

Її серце загуло десь у горлі, а в голові з'явився вітер. Куратор, в свою чергу, покинув її кімнату, навіть не подивившись на те, що він зробив з адепткою. Еріка ще кілька секунд стояла в абсолютному ступорі. Її серце шалено гупало в грудях, а тіло ніби оніміло від несподіваного прояву близькості з боку Тіамата. Він пішов, залишивши її з думками, що вирували, наче буря.

"Що це тільки що було?"

Дівчина доторкнулася до місця, де ще мить тому відчувала тепло його рук. Її щоки горіли, але це було не від збентеження, а скоріше від роздратування — не стільки на нього, скільки на себе саму, чому вона кожного разу так гостро реагує на його дії?

"Буду чекати твоїх переслідувань."

Його слова ще луною звучали у її голові.

— О, довго чекати не доведеться, професоре, — прошепотіла вона, стискаючи кулаки.

Вона зробить усе, щоб вивести його на чисту воду. Він брешить. Вона знає це, і він це знає, а ось що вона далі утне, вже ніхто не знає...