Це була ти

ГЛАВА 34

—Звідки ти знаєш про цю ймовірність? Це Онігір тобі розповів?

Вона знітилась та відвела погляд. Еріка пам'ятала про те що в нього була якась таємнича "сила", але вже знала що вона не працює на ній, тож це її трохи втішало.

Дівчина вирішила не відповідати на це питання та відвернула голову. Куратору не сподобалась така відповідь, тож підійшовши ближче, він стиснув її за підборіддя та змусив подивитися на нього.

—Кажи.

—Ні.— з викликом відповіла та так само витиріщилась в його очі.

—Добре,— він зло видихнув та поклав руки її на плечі.— Просто, не контактуй з тією людиною, яка розповіла тобі це.

— Чому це? — вона спробувала прибрати його руки, але він не дозволив.

— Тому що, я так сказав.

Еріка примружила очі, глянувши йому прямо в обличчя. Його жорсткі слова лише більше розпалили її впертість.

— Це не причина, щоб мені щось забороняти, професоре, — вона твердо відповіла, незважаючи на сильну присутність його рук на своїх плечах. — Я не припиню, поки не дізнаюся всієї правди.

Тіамат нахилився ближче, його обличчя виявляло роздратування, але й щось інше — можливо, це був біль, що ховався за маскою холодності, а можливо й невимовне хвилювання.

— Ти не розумієш, у що вплуталася, — його голос звучав глухо, але погляд він не відводив від її очей.

— Тоді поясніть, — не відступала вона. — Якщо це так важливо, чому ви не хочете розказати? Ви ж самі завжди наполягаєте на чесності й дисципліні. Спробуйте самі дотриматися цих істин.

Тіамат різко відпустив її плечі та відійшов убік. Він потер обличчя руками, намагаючись заспокоїтися, але, схоже, це не допомагало. Еріці на секунду здалося, що його тіло покрилося золотавим сяйвом, але ця ілюзія швидко зникла.

— Ти не уявляєш, наскільки це складно, Еріка, — пробурмотів він, наче розмовляв більше сам із собою, ніж із нею.— Особливо контроль...

— Складно для вас? Чи для мене? — різко кинула вона, крокуючи ближче. — Ви думаєте, що я так просто піду, коли дізнаюсь, що щось ховається за вашими словами? Боїтеся, що я просто втечу?

Тіамат різко обернувся до неї, його обличчя на мить здалося їй чужим — таким, що виявляло всі емоції, які він зазвичай ховав. У його очах була боротьба, наче він не знав, чи варто продовжувати.

— Ти — це зовсім не те, що я можу відпустити, Еріка. Я не дозволю тобі втекти від мене, бо... — раптом вирвалося з його вуст. Його голос звучав різко, але щиро. — Ти і є та дівчина, яку я шукав.

Слова повисли в повітрі, як грім. Еріка застигла, її серце на секунду зупинилося. Вона роззявила рота, намагаючись щось сказати, але нічого не виходило.

— Що? — нарешті прошепотіла вона, дивлячись на нього з абсолютним шоком.

Тіамат сам здавалося, не вірив у те, що щойно сказав. Він різко відійшов, наче хотів утекти від власних слів, але залишився стояти. Уперше вона побачила такийвираз обличчя. Його погляд ковзнув убік, але потім повернувся до неї.

— Я не повинен був цього говорити, — пробурмотів він, майже беззвучно. — Це ускладнює все ще більше. Ти не повинна була дізнатися про це так.

Еріка стояла, наче громом уражена. Її голова пішла обертом від думок, які одночасно намагалися скластися в логічну картину, але тільки заплутувалися ще сильніше.

— Що ви маєте на увазі? — її голос затремтів. — Я — це та дівчина? Як? Чому?

Тіамат мовчав. Він здавався таким розгубленим і вразливим, яким вона ще ніколи його не бачила. Але, навіть розуміючи це, Еріка не могла зупинитися. Їй потрібна була правда, бо це єдине що могло пояснити все.

Тіамат мовчав. Його зазвичай впевнений і незворушний вигляд зараз розсипався на дрібні шматочки. Він виглядав так, ніби опинився в пастці власних слів і не знав, як вибратися. Еріка ж не відводила погляду, намагаючись розгадати, що ж саме він приховує.

— Ви не можете просто сказати щось подібне й замовкнути, — твердо промовила вона, ледь стримуючи нервове тремтіння в голосі. — Я маю право знати. Ви щойно перевернули все моє життя.

Тіамат зітхнув і обернувся до неї. Його очі, зазвичай золотаво-сяючі й холодні, зараз виражали невимовну втому.

— Я шукав тебе… дуже давно, — почав він, голосом, що звучав майже пошепки. — Але я не знав, що ти саме тут. Не знав, ким ти станеш.

Еріка зупинилася. Її серце билося так швидко, що здавалося, ще трохи — і воно вискочить із грудей.

— Але чому я? — вона зробила крок ближче, незважаючи на те, як тривожно відчувала себе поруч із ним. — Що ви хочете від мене?

Тіамат різко обернувся до неї. У його очах знову спалахнув той знайомий вогонь, який змушував її почуватися, наче під мікроскопом.

— Я не хочу нічого від тебе, — відповів він, піднімаючи руки, ніби захищаючись від її звинувачень. — Я хочу лише пояснити... але не знаю, чи ти готова це почути.

— Ви сказали, що я та дівчина. Що це означає? — вона вже майже кричала, бо більше не могла терпіти цього напруження. — Як я можу бути тією, кого ви шукаєте? Ви знали мене ще до того, як я потрапила сюди? Але я вас ніколи не бачила до цього.

Тіамат нервово потер обличчя й відступив на крок. Його погляд змінився, ставши сумним і зосередженим одночасно. Куратор зрозумів яку помилку допустив, але було вже занадто пізно. Якщо б він хоча б міг, стерти її спогади про цю розмову, але з нею це неможливо зробити.