Не повинна була знати про це

ГЛАВА 33

Еріка почала ходити по кімнаті, стискаючи руки. Її думки змагалися між собою. Чи варто було ризикувати, довіряючи йому свою таємницю?

— Добре, — вона зупинилася й рішуче глянула на нього. — Я згодна на обмін. Але ви почнете першим.

Тіамат підняв брову, його губи розтягнулися в невеликій усмішці.

— Чому я? — він склав руки на грудях і відкинувся на спинку дивана. — Зазвичай ті, хто хоче дізнатися щось, першими пропонують власну правду.

— Можливо, — відповіла вона, схрещуючи руки. — Але я не хочу ризикувати розкривати свою таємницю без гарантії, що ви відповісте чесно.

— Гарантії, — повторив він тихо, ніби смакуючи це слово. Його погляд став серйознішим. — А ти довіряєш мені, Еріка?

— Довіряю, — зізналася вона після короткої паузи. — Але це не означає, що я готова розкрити все просто так.

Він задумливо дивився на неї кілька секунд. Потім, несподівано підвівшись із дивана, підійшов ближче.

— Гаразд, — сказав він, зупинившись за кілька кроків від неї. — Я розкажу тобі щось. Але це лише частина. Справжню правду ти зможеш дізнатися лише тоді, коли ти розповіси свою.

Еріка знову відчула, як її серце пропустило удар.

— Я слухаю, — її голос був твердим, але всередині вона була схвильована.

Тіамат на секунду задумався, ніби підбираючи, що саме сказати:

— Я приїхав сюди не лише через академію. Моя справжня мета… — він на мить замовк, ніби вагаючись. — Я шукаю когось. Людину, яка зникла багато років тому.

Еріка затамувала подих. Вона вже чула про це від Логера, але зараз, почувши це прямо від Тіамата, її відчуття змішалися.

— Хто ця людина? — запитала вона.

Він не відповів одразу. Його золотаві очі піднялися й зустріли її погляд.

— Вона… — він різко замовк, та подразнюючи посміхнувся.

Дівчина не розуміючи подивилась на нього, але потім збагнула чого куратор хоче від неї.

— Тепер твоя черга, — м’яко сказав він, але в його голосі прозвучала наполегливість. — Які думки непокоять тебе?

Еріка затримала подих. Вона не знала, чи готова зараз розкрити свої карти. Але тепер вона розуміла, що його таємниці значно глибші, ніж вона могла собі уявити. Та щоб цей обмін відбувся, їй все таки буде необхідно щось сказати.

Еріка зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися, і все ж вирішила почати говорити:

— Ходять чутки, що ви з професором Онігіром вороги.

Тіамат кивнув, схрестивши руки на грудях, і, злегка нахиливши голову, насмішкувато посміхнувся:

— Це не новина, Еріка. Усі й так про це знають. Яким чином це можна вважати твоїм великим відкриттям?

Еріка стиснула кулаки, її обличчя залило легке роздратування. Вона не була готова до такої відповіді, тим більше до його зневажливої манери.

— Можливо, це не таємниця для вас, — заперечила вона, зробивши крок уперед. — Але я хотіла зрозуміти, чому ви стали ворогами. Це не схоже на звичайні суперечки між професорами. Мені здається, тут щось більше.

Тіамат на мить затримав погляд на ній, ніби оцінював її слова. Потім неспішно підійшов ближче, його постава залишалася спокійною, але очі світилися цікавістю.

— Ти дійсно хочеш знати? — запитав він, його голос прозвучав тихо, але напружено. — Чому це тебе так цікавить?

Еріка випросталася, намагаючись не відчувати себе маленькою поруч із ним. Вона відчула, як її серце починає битися швидше.

— Бо це важливо, — відповіла вона. — Я хочу знати, чи дійсно Онігір настільки небезпечний, як здається. Можливо через нього й постраждав наш квадріум, мене це дуже непокоїть.

— І що ти зробиш із цією інформацією? — його голос залишався рівним, але кожне слово було наче випробуванням.

— Залежить від того, що ви мені скажете, — вона відповіла швидко, її голос не здригнувся, але всередині вона відчувала, як її нерви напружуються.

Тіамат зробив ще один крок, і тепер вони стояли майже впритул. Його погляд пронизував її, а її думки почали плутатися від його близькості.

— Ти дуже хоробра, Еріка, — сказав він тихо, його голос був глибоким і заворожуючим. — Але хоробрість іноді може завести занадто далеко.

Еріка ковтнула, намагаючись зібратися. Її дихання почастішало, і вона відчувала, як її щоки теплішають.

— Це не хоробрість, а наполегливість, — відповіла вона, намагаючись тримати голос рівним.

Він нахилився трохи ближче, і вона відчула, як його погляд буквально спопеляє її.

— Наполегливість, кажеш? — його губи злегка розтягнулися в загадковій усмішці. — Тоді давай, наполягай далі. Я хочу побачити, як далеко ти готова зайти.

Еріка ледь не втратила контроль над собою. Його близькість збивала її з пантелику, а його слова звучали як виклик. Але вона зібрала всю свою волю в кулак і зробила півкроку назад, намагаючись відновити дистанцію.

— Ви просто уникаєте відповіді, — сказала вона, намагаючись звучати впевнено, але нотка роздратованості, все одно просковзнула.— Я сказала половину, тепер ваша черга. Хто та дівчина яку ви шукаєте?
Він потис плечами та загадково посміхнувся, його золотаві очі зосередились на адептці та виправив її питання.

— Шукав.

—Що?— Еріка на секунду затамувала подих та не контролюючи подиву прошепотіла.— Невже Онігір все таки вбив її?

Завжди розслабленний куратор, напружився та звів брови. Еріка не повинна була знати про це. Звідки в неї така інформація?