Його сила

ГЛАВА 32

Коли хлопці пішли з кімнати, Еріка видихнула, зачинила двері на засув і попрямувала до своєї спальні. Змінивши тренувальний одяг після вечірнього шикування на звичайні штани й сорочку, вона повернулася до дзеркала та прискіпливо оглянула себе.

"Могло бути й краще, але й так теж нормально. Я ж не на побачення йду, а на пошуки куратора." Вона закусила губу, сама не вірячи у свої ж слова. Дівчина хотіла його знайти, але не знала, як це зробити.

"Професорський корпус дуже великий та заплутаний. Якщо я буду тинятися всіма коридорами, то точно приверну зайву увагу. Але я просто не знаю, де знаходиться його кімната!"

Ще раз видихнувши, вона вийшла до вітальні й, уже схопившись за ручку дверей, здригнулася, коли несподівано почула стукіт. Не питаючи, хто це, відчинила двері й зовсім не здивувалася, коли перед нею постала велична постать ректора.

Не кажучи ні слова, Еріка відступила на крок, пропускаючи його до кімнати. Той без зайвих формальностей увійшов.

— Ви прийшли, — констатувала вона.

— Ти шукала, — він знизав плечима, схрестивши руки на грудях, стоячи посеред кімнати.

— Знову ви так робите…

— Як? — насмішливо запитав він, піднявши брову й просканувавши дівчину поглядом. Від пильного погляду його золотавих очей вона ледь помітно здригнулася, але залишалася спокійною. Її щоки трохи почервоніли, та вона не відвела очей.

— Знаєте все про всіх. Я тільки-но подумала, що хочу піти знайти вас, а ви вже тут! Як так виходить?

— Це моя надздібність, — недбало відповів він і нахабно посміхнувся, натякаючи, що більше нічого не скаже.

Вже звикнувши до його манери ухилятися від прямих відповідей, Еріка пройшла до дивана й сіла, очікуючи, що він займе місце на тому, що навпроти. Але, не дочекавшись запрошення, він сів поруч із нею.

— Чому ти мене шукала? — несподівано запитав Тіамат, спрямувавши на неї свій погляд.

Еріка вагалася, її руки мимоволі схрестилися на колінах. Вона вже була готова вигадати щось нейтральне, але вирішила сказати часткову правду:

— Я… я хочу підтвердити інформацію, яку дізналася про вас.

Тіамат нахилив голову, і в його очах на мить промайнув подив, змішаний із цікавістю.

— Яку саме інформацію? — його голос став спокійним, але в ньому чулася прихована настороженість.

Еріка напружено видихнула, намагаючись не видати своїх почуттів. Вона подивилася йому прямо в очі, вирішуючи, чи варто говорити більше.

— Про вас та професора Онігіра.— вона відвела погляд у сторону, але куратор взявши її за підборіддя, змусив подивитися на нього.

—Далі.

Її серце пропустило удар, а потім забилося в десять разів частіше. Вона подивилася йому в очі, наче загипнотизована його поглядом, але швидко позбувшися цього дурману, Еріка прибрала його руку. 

Він здивовано подивися на неї, наче не очікуючи такої реакції.

—Чому ти не говориш?

—Хочу щоб ви почали говорити. — вона не збиралася розказувати все та одразу, а то після того як вона все розповість, куратор може просто нічого не сказати.

—Не розумію.— він похитав головою, наче дійсно не очікував такої відповіді.

—Що?— її насторожила така реакція.

—Просто здивований. Зазвичай, моя сила працює по іншому.

Еріка запитливо підняла брову, але потім наїмурилася. Про яку силу він говорить? У людей майже не залишилось магії, лише примітивні заклинання інколи можливо використати. Можливо це і є секрет про який він казав? 

Тіамат помітив її настороженість і легку тінь обурення на обличчі. Його усмішка стала ледь помітною, майже загадковою.

— Про що ти думаєш, Еріка? — запитав він, не відводячи свого пильного погляду.

Вона на секунду вагалася, намагаючись обрати правильні слова. Її губи стиснулися, але в очах блиснула рішучість.

— Ви сказали "моя сила". Що ви мали на увазі? — вона запитала обережно, але з ноткою виклику.

Тіамат посміхнувся ще ширше, його золотаві очі ніби розгледіли щось більше в її словах.

— Це занадто довга історія, щоб розповідати її просто так. — Його голос звучав м’яко, але в ньому відчувалася грайливість.

Еріка нахмурилася, в її очах спалахнуло обурення.

— Ви вважаєте це грою?

— Ні, — відповів він швидко, його тон став серйозним. — Але я вважаю, що деякі таємниці не розкриваються без обміну.

Вона скептично підняла брову.

— Обміну? Ви хочете, щоб я поділилася своїми думками чи тим, що знаю?

— І тим, і другим, — підтвердив він, його усмішка стала ширшою. — Якщо ти хочеш почути мій секрет, доведеться поділитися своїм.

Еріка на мить задумалася. Вона розуміла, що Тіамат майстерно маніпулює ситуацією, але в його словах була певна чесність. Вона не могла зрозуміти, чи це гра, чи справжня пропозиція.

— І як я можу бути впевнена, що ваш секрет вартий мого? — обережно запитала вона. Випадково згадавши схожу розмову яка відбулася між ними нещодавно.

Тіамат нахилив голову й дивився прямо в її очі.

— Якщо я розкажу тобі правду, це змінить твоє ставлення до мене. А можливо, навіть до всього, що ти знаєш про цей світ.

Його слова змусили її серце завмерти. Еріка нервово закусила губу, намагаючись приховати хвилювання.

— Ви справді так вважаєте?

— Я знаю, — відповів він, його голос звучав спокійно, але серйозно. — Але це твій вибір, Еріка.

Вона мовчала кілька секунд, а потім різко підвелася з дивана.