Слабкі місця

ГЛАВА 31

Опинившись уже у своїй кімнаті, Еріка зовсім не здивувалася, коли побачила у вітальні своїх квадріумців.

Ронан, Фрей та Ерік сиділи у вітальні її кімнати, де панувала напружена, але спокійна атмосфера. Фрей, як завжди, тримав у руках книгу, зосереджено гортаючи сторінки, його обличчя було майже незворушним. Ронан, розвалившись на одному з диванів, крутив у руках якийсь медальйон, поглядаючи то на нього, то на друзів. Ерік сидів на іншому дивані, відкинувшись на спинку, і уважно розглядав інтер’єр кімнати, ніби шукаючи щось цікаве. Еріка стояла у дверях, спостерігаючи за ними, перш ніж зайти й сісти в крісло напроти.

Їхні погляди швидко зосередилися на ній, очікуючи, що вона скаже.
— Ну? — Ерік повернувся до неї й примружив очі. — Чи, можливо, в тебе знову нічого не вийшло?
— Я... я просто не знаю, як це сказати, — дівчина трохи запнулася, видихнула й пройшла до крісла, після чого сіла. Сьогодні точно був багатий день на емоції.
— Усе-таки погано? — Фрей відклав книгу вбік і подивився на неї своїми темними очима. Останнім часом він багато говорить, хоча до цього був таким мовчазним.
— Не те щоб погано... Просто студенти-свідки — це минулі квадріумці Онігіра.

У кімнаті запанувала мертва тиша. Одне діло, коли це витівка студентів, зовсім інше — якщо в цьому причетний професор.
— Ти впевнена у цьому? — Ронан був напрочуд зібраним зараз. — Логер не міг наплутати?
Еріка похитала головою. Щось змушувало її вірити цьому адепту, тому сумнівів у правдивості його слів не виникало.
— Але чому? — Ерік пильно подивився на дівчину. — Ти щось знаєш?
Вона на секунду затамувала подих і, дивлячись прямо в очі своїм сокомандникам, збрехала:
— Ні. Мені не сказали, чому професор Онігір міг так вчинити. Тим паче, в нас немає доказів, що він причетний до цього.
— Мені здається, тут і доказів не треба, — фиркнув Ронан і відкинувся на спинку диванчика.

"Спочатку я хочу дізнатися правду від куратора. Я не можу просто так розповідати про його життя".

Хоч вона й подумала так, але серце все одно мимоволі стислося. Це, мабуть, уперше, коли вона збрехала їм, хоча так робити не слід було.
"Я не збрехала. Просто не хотіла їм давати інформацію, яка може виявитися неправдою".

Вона намагалася втішити себе й придушити відчуття провини. Вона знала, що як тільки дізнається всю правду, обов’язково розповість хлопцям, але не зараз.

Тиша, що зависла після її слів, здавалася особливо важкою. Ронан злегка нахилив голову й потер підборіддя, ніби намагаючись щось обдумати.

— Знаєте, ми можемо гадати довго, але це нікуди нас не приведе, — нарешті озвався Фрей. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована тривога. — Нам потрібен план. Ми не можемо дозволити, щоб це залишилося нерозгаданим.

— План? — перепитав Ерік, піднявши брову. — Ти пропонуєш знайти самих свідків чи щось інше?

Фрей на секунду затримав на ньому свій темний погляд.
— Спочатку свідки. Або... — він зробив паузу, перевівши погляд на Еріку. — Можливо, нам треба трохи більше дізнатися про самого Онігіра.

— Ти хочеш розслідувати діяльність професора? — Ронан підняв голову, явно зацікавлений.

— А чому ні? — спокійно відповів Фрей. — Якщо він справді підмовив своїх колишніх квадріумців, значить, у нього є мотив. І я впевнений, що цей мотив не виник раптово.

— Це звучить надто небезпечно, — заперечила Еріка, підвівшись із крісла. — Якщо Онігір дізнається, що ми копаємо під нього, він точно нас знищить.

— Нас? — посміхнувся Ерік, відкидаючись на спинку дивану. — У нас є куратор, який не дозволить цього.

Еріка закусила губу, намагаючись приховати своє роздратування. Вона знала, що Тіамат захистить їх, якщо це буде потрібно. Але залучати його в це здавалося неправильним, особливо враховуючи все, що вона дізналася сьогодні.

— Ми будемо обережними, — сказав Фрей, нахиляючись уперед. — Для початку дізнаємося, чи є у нього слабкі місця.

— І хто це зробить? — недовірливо запитала Еріка.— Ви гадаєте що це так легко буде зробити? Чотирьом студентам.

— Не просто студентам, а спадкоємцям впливових родів.— поважно зауважив Ронан.

— Гадаєш, нам це допоможе?— скептицизм в її голосі було явно чутно.

— Все можливо.

— Тож, хто почне збиратти інформацію? — недовірливо запитала Еріка, схрещуючи руки на грудях.

— Можливо, ти? — запропонував Ронан, кидаючи на неї погляд із легким викликом.

Еріка важко видихнула, відвертаючись до вікна. Вона не хотіла знову брати на себе ініціативу, але відчувала, що цього разу відмовитися не вийде. Все одно, вона не буде працювати одна, хлопці її не кинуть. Мабуть.

— Добре, — тихо промовила вона. — Але це не означає, що я згодна робити все, що ви придумаєте.

— Ми про це поговоримо, — з'язвив Ерік, посміхаючись. — У нас ще є час.

Еріка кивнула, намагаючись упоратися зі змішаними емоціями. Її думки були водночас і про те, що хлопці мають рацію, і про те, що вона сама не хоче заглиблюватися в цю темну історію.

"Спочатку треба дізнатися більше про те, що насправді сталося між Тіаматом і Онігіром. Бажано від самого куратора. Але для цього, мені потрібно їх звідси витурити, щоб знайти Тіамата.", — подумала вона, повертаючись до своїх друзів.

— Почнемо завтра, — сказала вона твердо, дивлячись на хлопців. — А зараз нам усім потрібен відпочинок.

Квадріум погодився, хоча кожен із них розумів, що насправді це лише початок чогось набагато більшого.