Таємна дівчина

ГЛАВА 29

Після вечірнього шикування Еріка швидко відокремилася від своїх друзів і направилася до гуртожитку четвертокурсників. Їй потрібен був Логер — тихий рудий хлопець, який колись у перший день провів їй екскурсію по академії. Він завжди був привітним і допомагав, коли це було потрібно. Вона ніколи не помічала, що його доброта була викликана не тільки ввічливістю...

— Логере, зачекай! — гукнула вона, побачивши його серед натовпу.

Хлопець озирнувся й зупинився. Побачивши Еріку, його обличчя одразу ж освітила тепла посмішка.

— Еріка, як живеться єдиній адептці академії? — запитав він, приємно здивований тим що вона перша до нього звернулася.

— Так собі. Мені потрібна твоя допомога, — похмуро сказала дівчина, підходячи ближче. — Це важливо.

Його посмішка зникла, поступившись місцем тривозі. 

"Хто міг завдати їй шкоди? Тим паче, коли вона в найсильнішому квадріумі першокурсників, який керує сам ректор Тіамат?"

— Що трапилося? Ти в порядку?

— Я в порядку, — швидко запевнила вона. — Але наш квадріум потрапив у халепу. Ми намагаємося дізнатися більше про п’ятикурсників, які свідчили проти нас. Я чула, що ти добре знаєш багатьох старших адептів. 

Логер на мить задумався, і Еріка відчула, як у ньому точиться внутрішня боротьба. Звісно він допоможе їй, але якщо хтось дізнається, що саме він розказав все їй...

— Так, я знаю, хто вони, — нарешті сказав, опустивши погляд, але через мить підняв голову та подивився їй в очі. — Це Джеренс і Арвід із минулого квадріуму професора Онігіра.

— Онігіра? — здивовано пошепки перепитала Еріка. — Ти впевнений у цьому?

Логер кивнув, трохи зітхнувши. 

"Якщо він не бреше, то навіщо куратору підмовляти своїх минулих квадріумців на таку марну брехню?"

Еріка застигла, переварюючи почуте. Раптом усе почало складатися в єдину картину. Її думки повернулися до моменту, коли Онігір перевіряв їхні амулети. Його хвилювання, його пригнічений вигляд — тепер це мало сенс.

— Це багато що пояснює, — сказала вона тихо. — Він хвилювався, бо сам знав, що все це сфабриковано. Але чому він так вчинив?

Логер обережно взяв її за лікоть та підвів до дерева, тим самим відводячи їх від корпусів. Еріка без зайвих питань пішла за ним, сподіваючись на те що зараз дізнається правду. Він поставив її спиною до дерева, а сам закрив дівчину від вікон корпусів, звідки за ними могли спостерігати.

—Я тобі цього не казав. Зрозуміла?

Еріка швидко кивнула та сподівалася що памʼять не підведе її та вона зможе все запамʼятати, зоб передати це своїм квадріумцям.

—Онігр та Тіамат, ще давно були ворогами...

—Але ж куратор, тільки в цьому році почав працювати в академії?— вона не розуміючи подивилась на адепта.

—Звісно, але вони були знайомі ще раніше. Це не так важливо.— він відмахнувся та почав швидко говорити.— Важливіще те, що зараз їх ворожнеча вийшла на новий рівень. Це вже не просто словесні перепалки, але й дії, які можуть призвести до того, що когось із них витурять із академії.

—Це вже не смішно.—вона скривилась не вірячи йому.—Вони ж не малі діти. Тим паче, навіщо їм це?

Логер, обережно озирнувшись, продовжив:

— Тіамат і Онігір разом працювали над розслідуванням. Вони шукали якусь дівчину, але їм так і не вдалося її знайти.

Еріка нахмурилася, намагаючись зрозуміти. Її неприємно вколола ця  новина. Чомусь, але її серце стислося від болю на мить.

— Якої ще дівчини? — пошепки запитала вона.

— Я точно не знаю деталей, але ходять чутки, що Тіамат шукає її вже багато років. Він узагалі іноземець, ти ж знаєш? Подорожує по світу, і в кожній країні шукає... її. Коли вони не знайшли цю дівчину тут, Тіамат хотів поїхати в інше місце, щоб продовжити пошуки. Але Онігір заявив, що якщо той поїде, то, коли він знайде її, Онігір зробить так, щоб вона більше не була живою.

Еріка застигла від почутого. У її голові цей пазл ніяк не складався в картину. Вона дізналася набагато більше ніж очікувала.

— Чому він таке сказав? — шоковано запитала вона. Навіть якщо дівчина яку шукав Тіамат її дратувала, але смерті вона нікому не бажала.

Логер потис плечима. Та продовжив розповідати на мить озирнувшись навколо.

— Може, ти не знаєш, але Онігір дуже захоплюється Тіаматом. Він став для нього кимось на кшталт наставника, навіть більше. Онігір не хотів відпускати його, бо боявся, що більше ніколи не побачить. Це була своєрідна загроза, щоб змусити його залишитися.

Еріка не могла знайти слів. Вона лише кивнула, намагаючись переварити почуте.

— Ось чому їхні стосунки такі напружені, — підсумував Логер. — Онігір не може пробачити Тіамату, що той все одно не послухав його та пішов до академії. Онігір, до речі, тут вже працював раніше, тому повернутися до викладання, йому було легко.

ріка мовчала, намагаючись осмислити почуте. Усе це звучало настільки дивно й заплутано, що здавалося чимось з іншого світу.

— І що сталося з тією дівчиною? — нарешті запитала вона.

— Ніхто не знає, — відповів Логер, зітхнувши. — Але якщо Тіамат усе ще тут, це означає, що він або досі шукає її, або змирився з тим, що вона загублена назавжди.

Еріка відчула, як серце стискається. Їй раптом стало шкода свого куратора. Вона ніколи не думала, що за його холодною маскою може ховатися такий біль.

— Дякую, Логере, — сказала вона тихо, дивлячись йому в очі. — Ти дуже допоміг.

— Завжди готовий допомогти тобі, — відповів він, трохи посміхаючись, але в його погляді читалася турбота. — Будь обережна, добре?

— І ти теж, — відповіла Еріка, підвівшись. — Мені треба повернутися до квадріуму.