Знайти свідків

ГЛАВА 28

Директор, уважно вислухавши висновки професора Онігіра, на мить задумався. Його погляд став суворим, і він перевів очі з професора на куратора Тіамата.

— Я знімаю з квадріуму номер один усі звинувачення, — урочисто промовив директор, злегка стукаючи тростиною по підлозі. — Але це не закінчено. Якщо ми не знайшли доказів проти них, це ще не означає, що доказів немає взагалі. Професоре Онігір, я пропоную ще раз перевірити амулети свідків. Є ймовірність, що хтось із них міг втрутитися в записи й додати сфабриковані дані.

— Вони були надто впевнені у своїх свідченнях, — погодився Тіамат, злегка нахиливши голову. — Мені теж здалося це підозрілим.

Онігір на мить знітився, але швидко відновив свою холодну маску.

— Звичайно, директоре. Я перевірю амулети ще раз, — сказав він, хоча його голос звучав не так переконливо, як раніше.

— Гаразд, тоді це вирішено, — підсумував директор. — А тепер, професоре Тіамате, продовжуйте займатися своїм квадріумом. Ви можете бути вільні.

Директор і професор Онігір вийшли з кімнати, залишивши кураторів і квадріум у незручному мовчанні. Еріка, яка досі стояла біля свого місця, намагалася виглядати спокійною, але її думки були зайняті зовсім іншим.

"Як він це зробив?" — міркувала вона, стискаючи в руках свій амулет. Вона чітко пам’ятала, як у записах були моменти, де вона розмовляла з куратором, зовсім не про навчання. Але тепер цього не було. "Невже він якимось чином змінив записи? Але як?.."

Тіамат, схрестивши руки на грудях, нарешті заговорив:

— Я знав, що ви невинуваті, — його голос звучав впевнено й холодно, як завжди. — Але тепер це офіційно доведено. Після таких помилкових звинувачень я вимагатиму від директора зменшення вашого покарання.

— Ви справді вірите в це? — невпевнено запитав Ронан, піднімаючи голову.

— Я завжди вірю у факти, — відповів Тіамат, дивлячись на нього. — А факти були на вашому боці. Навіть якщо дехто намагається довести протилежне.

Він оглянув усіх, його погляд на мить затримався на Еріці, змушуючи її серце знову пропустити кілька ударів.

— На цьому все. Сьогоднішнє тренування скасовується. Ви маєте трохи часу відпочити. Але пам’ятайте: це не означає, що ви можете розслабитися. Щойно з’являться нові деталі, я повідомлю. Зрозуміло?

— Так, професоре, — хором відповіли адепти.

Тіамат кивнув і, не кажучи більше ні слова, вийшов із кімнати.

***

Коли двері за куратором зачинилися, у кімнаті запанувала тиша. Ронан важко видихнув і впав на крісло, тримаючись за голову.

— Що ж, тепер ми офіційно зняті з підозри, але це не змінює факту, що хтось хотів нас підставити, — сказав він, обводячи поглядом своїх друзів.

— І ми маємо дізнатися, хто це був, — додав Фрей, схрещуючи руки на грудях. — Я не збираюся сидіти й чекати, поки професори знайдуть винних.

— А що ви пропонуєте? — запитала Еріка, відчуваючи, як у її грудях знову наростає тривога.

— Знайти цих свідків і витрусити з них правду, — з легким сарказмом сказав Ерік, але його тон швидко змінився на серйозний. — Нам потрібно зрозуміти, чому вони це зробили й хто їх підштовхнув.

— Але як ми це зробимо? — тихо запитала Еріка, намагаючись обміркувати всі можливі варіанти.

— У нас є амулети, у них є амулети. І якщо професор Онігір зміг їх перевірити, то й ми знайдемо спосіб, — підсумував Фрей, його очі горіли рішучістю.

Еріка відчула, як ця рішучість передалася їй, і вона вперше за довгий час усміхнулася. 

— Гаразд, тоді давайте складемо план, — сказала вона, піднімаючись. — Ми з’ясуємо правду, навіть якщо доведеться зробити це самотужки.

Після короткої наради квадріум зібрався в кімнаті Ронана, обговорюючи свій план. Кожен з них був сповнений рішучості довести свою невинуватість і знайти справжніх винних.

— Отже, перше, що нам потрібно, — це дізнатися, хто ці свідки, — сказав Фрей, задумливо крокуючи по кімнаті. — Ми чули, що вони з п’ятого курсу. Це звужує пошуки.

— У нашій академії п’ятикурсників не так уже й багато, — зауважив Ерік, схрестивши руки на грудях. — І вони точно не залишаться осторонь, якщо ми почнемо цікавитися їхніми іменами.

— Треба діяти обережно, — додав Ронан, потираючи підборіддя. — Якщо вони дійсно щось приховують, вони можуть спробувати нас знову підставити.

Еріка слухала їх мовчки, але в її голові крутилися думки зовсім іншого роду. Вона все ще не могла зрозуміти, як куратор Тіамат зміг змінити записи на її амулеті. Як він знав, що це потрібно зробити? І чому його слова "Я будь-де знайду, але не вас, а лише тебе" досі луною звучали у її свідомості?

— Еріка? — голос Ронана повернув її до реальності. — Ти з нами?

— Що? Так, звісно, — вона кивнула, намагаючись зосередитися. — Що ви вирішили?

— Ми вирішили, що для початку нам потрібно знайти спосіб відстежити, хто саме з п’ятикурсників міг бути свідком, — пояснив Фрей. — У них точно є місця, де вони часто збираються. Ми могли б їх підслухати або навіть поговорити з кимось, хто знає їх краще.

— Або… — почав Ерік, і в його очах з’явився знайомий блиск. — Ми можемо організувати їм пастку. Змусити їх самих проговоритися.

— Це небезпечно, — похитала головою Еріка. — Якщо вони дійсно підлаштували цю ситуацію, то не проміняють свою таємницю на таку просту пастку.

Еріка раптом згадала про адепта Логера, з яким була знайома ще з перших днів у академії. Логер, четвертокурсник із репутацією доброзичливого та компанійського хлопця, завжди знаходив спільну мову з іншими студентами, включно з п’ятикурсниками.

— Зачекайте, — раптом промовила Еріка, піднімаючи руку. — У мене є ідея. Я знаю когось, хто може допомогти нам дізнатися більше про п’ятикурсників.

Ронан і Ерік синхронно повернули голови до неї, зацікавлено дивлячись.

— Хто? — запитав мовчун Фрей, схиливши голову набік.

— Логер, — відповіла вона. — Він на четвертому курсі, і я знаю, що він товаришує з багатьма старшими адептами. Він може знати, хто ці свідки, або хоча б допоможе нам звузити пошуки.