Амулети

ГЛАВА 27

Еріка добігла до гуртожитка та швидко дісталася пʼятого поверху. Забувши ключ від їхньої кімнати, їй довелося стукати. Схопивши ручку, вона піддалась їй, тож швидко відчинила.

Еріка швидко увійшла до кімнати, закривши за собою двері й сперлася на них. Вона важко дихала, ніби бігла марафон. Хлопці одразу звернули на неї увагу: Ронан відклав книгу, Фрей відставив чашку з чаєм, а Ерік, лежачи на ліжку, ледве підняв голову.

— Ти що, тікала від когось? — запитав Фрей, з цікавістю оглядаючи її.

— Від нашого куратора, — видихнула вона, присівши на край стільця. — Він занадто дбайливий. Не могла більше терпіти його «особливого ставлення».

Хлопці переглянулися, а потім дружно засміялися.

— Дбайливий куратор? — Ронан витер сльози сміху. — Мабуть, ти перша адептка, яка таке про нього сказала. Він до нас зазвичай тільки з сарказмом приходить.

— Тобі, напевно, особистий «дбайливий сервіс» запропонували, — додав Ерік, ліниво посміхаючись. — А ти втекла?

— Втекла, — визнала Еріка, схрещуючи руки. — Якби ви знали, як це... незручно.

— Зате ти тепер у безпеці, — хмикнув Фрей. — Між іншим, раз уже ти тут, то можеш допомогти нам. Ми вирішили повторити проєкт для травології.

— Проєкт? — Еріка зацікавлено підняла брову. — Той, що з аналізом отрут і протиотрут?

— Саме той, — підтвердив Ронан, показуючи свої нотатки. — Нам потрібно буде ще раз перевірити кілька речовин. Ти ж знаєш, що професорка вважає «нашу роботу» сумнівною.

— Мабуть, через те, що ви трохи переборщили з експериментами в лабораторії, — зауважила вона, сідаючи ближче до столу. — Але гаразд, давайте подивимось, що у вас тут.

***

Хлопці працювали над повторенням свого проєкту, а Еріка допомагала їм з аналізами, вносячи свої зауваження до формулювань. Робота просувалася жваво, поки в двері не постукали. Усі переглянулися.

— Хто б це міг бути? — здивувався Фрей.

— Точно не куратор, він би не стукав, — припустив Ерік.

Ронан піднявся, щоб відчинити двері. На порозі стояли професор Тіамат, директор академії та похмурий професор Онігір.

— Вибачте за вторгнення, — почав директор, заходячи до кімнати. — Але нам потрібно поговорити.

— Про що саме? — Ронан нервово ковтнув, але намагався тримати обличчя.

— Про ситуацію, що сталася в їдальні, — втрутився професор Онігір. — Зокрема, про свідчення, які вказують на вашу участь у неприпустимих діях.

Еріка відчула, як напруга в кімнаті зросла. Вона швидко глянула на Ронана, а той, здається, взагалі не розумів, про що йдеться.

— Неприпустимих діях? — нарешті вимовив він. — Які ще свідчення?

— Двоє старшокурсників стверджують, що бачили, як ти підсипав щось у їжу іншого студента, — холодно сказав директор.

— Що?! — вигукнув Ронан, схопившись із місця. — Це якась помилка! Я нічого такого не робив!

— Свідчення досить чіткі, — додав Онігір, його тон звучав майже зловтішно. — І ми маємо це розслідувати.

— Ронан не міг такого зробити, — впевнено сказала Еріка, встаючи. — Це абсурд!

— Ви не маєте права звинувачувати його без доказів, — додав Фрей, також підводячись. — У нього не було жодного мотиву.

Тіамат спокійно слухав їхню розмову, але його погляд був спрямований на Ронана. Здавалося, він щось зважував у своїй голові.

— Ви всі запевняєте, що Ронан не винен, — нарешті сказав куратор, обертаючись до директора. — Але є спосіб це довести.

— Який? — недовірливо запитав Онігір.

— Попросимо адептів надати доступ до своїх амулетів запису, — відповів Тіамат. — Вони зберігають енергетичні сліди останніх кількох годин. Якщо Ронан не винен, це підтвердить його невинуватість.

У кімнаті настала напружена тиша. Еріка відчула, як її серце б’ється дедалі швидше. Всі знали, що амулети записують навіть найменші дії, але чи не знайдуть там чогось, що може бути невірно витлумачене?

— Якщо ви вже пропонуєте перевірити амулет Ронана, то давайте перевіримо амулети всієї команди, — втрутився професор Онігір із ледь прихованою насмішкою. — Ми маємо бути впевнені, що всі члени квадріуму діють чесно.

Еріка ледь не впустила аркуші, які тримала в руках. Її серце забилося частіше, а холодний піт виступив на лобі. Вона знала, що амулети записують усе, і хоча в її діях не було нічого злочинного, її розмови з куратором могли викликати зайві запитання. Зокрема, той момент, коли він запитав: "А від мене втечеш?"

Вона швидко перевела погляд на професора Тіамата, сподіваючись знайти в його обличчі бодай натяк на розуміння. І вона знайшла. Його золотаві очі на мить затрималися на її обличчі, і, здається, він зрозумів її тривогу. Потім він ледь помітно кивнув, і це дивним чином її заспокоїло.

— Це не проблема, — холодно промовив Тіамат, обертаючись до Онігіра. — Якщо це допоможе закрити справу, ми перевіримо амулети всіх членів квадріуму.

— Гаразд, тоді почнемо, — задоволено відповів Онігір, ніби вже уявляв, як знайде щось компрометуюче.

Кожен із членів квадріуму передав свій амулет. Еріка з хвилюванням подала свій, намагаючись приховати тремтіння рук. Онігір із тріумфальною посмішкою почав перевірку. Він читав записи амулетів один за одним, але, на диво, його задоволення поступово згасало.

— Що там? — запитав директор, підходячи ближче.

— Нічого, — промовив Онігір, скривившись. — Усі записи звичайні: тренування, навчання, лабораторна робота. Нічого підозрілого.

Еріка ледве стримала зітхання полегшення. Вона ковзнула поглядом до Тіамата, який стояв трохи осторонь. Його обличчя залишалося незворушним, але вона впевнена, що помітила слабкий натяк на посмішку.