Тренувальне поле

ГЛАВА 24

Куратор все таки відправив хлопців по своїм справам, залищаючи тільки двох Еріків на їх тренувальному полі. Професор Тіамат дав їм додатковий час, на те щоб вони пішли перевдяглися, й іже тільки після цього, вони повернулися.

На тренувальному полі сонце вже піднялося досить високо, освітлюючи кожну частинку майданчика. Еріка та Ерік стояли один навпроти одного, кожен у бойовій стійці. 

— Готова? — запитав Ерік, злегка нахиливши голову набік. У його очах світилася іронічна усмішка.

— Ще запитуєш, — відрізала Еріка, зосередивши погляд на його рухах.

Тіамат стояв трохи осторонь, схрестивши руки на грудях. Його погляд не зупинявся ні на секунду, уважно спостерігаючи за кожним рухом своїх адептів.

— Починайте, — коротко кинув він.

Ерік зробив перший крок, швидко наблизившись до Еріки. Його кулак, спрямований у бік, був швидким, але Еріка встигла ухилитися, відступивши на пів кроку назад. Її рухи були точними, а тіло напруженим, готовим до наступного удару.

Він не дав їй перепочити й одразу спробував вхопити її за руку, щоб вивести з рівноваги, але Еріка, використовуючи свою невелику статуру, ухилилася, підставивши йому плече, щоб виштовхнути з балансу.

— Ого, ти намагаєшся грати жорстко? — пожартував Ерік, відступивши на кілька кроків, щоб уникнути падіння.

Еріка не відповіла. Замість цього вона рішуче пішла вперед, здійснивши швидкий удар ногою в бік. Ерік ледь устиг заблокувати її атаку, але сила удару змусила його зробити кілька кроків назад.

— Непогано, — сказав він, але цього разу його тон став серйознішим.

Він різко кинувся вперед, завдаючи серію ударів, які Еріка ледве блокувала. Один з ударів торкнувся її плеча, змусивши її скривитися від болю, але вона не відступила. Замість цього, використовуючи силу інерції, вона ухопилася за його руку й спробувала підсікти його ногу.

Ерік втратив рівновагу, але впав не повністю. Зігнувшись, він перехопив її руку й різко потягнув донизу, змусивши її опинитися на коліні.

— Вставай, — сказав він, відпускаючи її й відходячи на кілька кроків назад.

Еріка повільно піднялася, витираючи піт із чола. Її дихання було важким, але вона не здавалася.

— Ти можеш більше, — прозвучав голос Тіамата, холодний, але сповнений очікування. Його погляд був спрямований прямо на Еріку.

Це підбадьорило її. Вона різко кинулася вперед, використовуючи всю швидкість і силу, що залишилися. Ерік не очікував такої різкої атаки й ледь устиг блокувати її удар. Їхні рухи стали швидшими, майже злитими в одне. Кожен удар, кожен блок і ухил виглядали ніби частиною добре поставленого танцю.

Нарешті, Еріка, використовуючи обманний рух, ухопила його за плече й підсікла ногу, цього разу остаточно. Ерік упав на землю, але швидко піднявся, посміхаючись.

— Добре, Персіфаль. Можеш битися, якщо хочеш, — сказав він, витираючи бруд із одягу.

Тіамат підійшов ближче, його обличчя залишалося незворушним.

— На цьому ще далеко не все, але на сьогодні досить.— він окинув поглядом своїх учнів та важко видихнув й здається просто вже не витримав всього цього.—Чому ви такі проблемні? Інших квадріумів не видно й не чутно, тільки ви... Так все. Йдіть по кімнатах, й щоб сьогодні ніяких зустрічей та таємних вилазок, зрозуміли?

—Так...— синхронно відповівши це, вони вклонилися куратора й пішли з поля по своїх кімнатах.

***

Крокуючи до професорського корпусу, Еріка ледь стримувала сльози які пекли очі. Те що вона змогла перемогти адепта Еліара, то була чиста вдача, але за неї довелося поплатитися. Коліно після падіння, та руки коли вона блокувала його удар, доволі таки відчутно постраждали.

Все тіло тепер не тільки нило від напруги, але й нещадно боліло. Є таке відчуття, що після цього, в неї тепер точно будуть синці по всьому тілу.

Вона піднялась до своїх кімнат та зачнивши двері, перевірила, щоб вони були зачинені на клямку. Їй не хотілось щоб хлопці без її відома зайшли сюди.

Еріка обережно присіла на край ліжка, важко зітхнувши. Її тіло протестувало проти кожного руху, але вона змусила себе піднятися й дійти до дзеркала. Відображення підтвердило її підозри: на плечі починав з’являтися синяк, коліно було червоним і трохи припухлим.

— Чудово, — пробурмотіла вона, торкаючись коліна й скривившись від болю. — Можливо, варто було лишити свою гордість при собі.

Вона дістала з шафи невелику аптечку й почала шукати щось для полегшення болю. Знайшовши мазь і бинти, вона сіла на підлогу, щоб обробити коліно. Її думки поверталися до тренування. Кожен рух, кожен удар повторювався в її голові, немов вона намагалася знайти, де припустилася помилки.

— "Ти можеш більше", — пробурмотіла вона, повторюючи слова Тіамата. — Але чи це справді так?

Думки перервало тихе стукання у двері. Еріка завмерла, прислухаючись. Може, здалося? Але стукіт повторився, тепер трохи наполегливіший.

— Хто там? — запитала вона, не підводячись.

— Це я, — пролунав низький, впізнаваний голос. Тіамат.

Еріка підскочила, заховавши мазь за спину. Вона швидко відкрила двері, але побачити його на порозі все одно було несподіванкою. Він стояв спокійно, тримаючи в руці невеликий пакет. Його золотаві очі ковзнули по її обличчю, і в них промайнув ледве помітний інтерес.