Особливі відносини

ГЛАВА 23

— Тому що у вас із ректором якісь особливі відносини, — адепт Елідар поставив наголос на останньому слові, що дуже сильно розлютило адептку.

"Та як він сміє казати таке!" — подумала вона, доки її обличчя ставало все червонішим від гніву. Вона знала, що адепт Елідар не в захваті від неї, але гадала, що їхні стосунки останнім часом стали кращими.

— Що ти маєш на увазі? — вона жестом зупинила Ронана, який уже хотів підійти й дати прочуханів Елідару.

— Він явно дає тобі послаблення на тренуваннях і ставиться до тебе по-іншому, — скептично сказав він, а потім, посміюючись, додав: — Це явно не за твої гарні оченятка...

Секунда — і все різко змінилося. Еріка, не думаючи ні секунди, вдарила щосили по обличчю адепта, благо, що він стояв недалеко. Той відступив назад від удару, але не впав — все-таки у неї було замало сили для цього. Але коли він почав у гніві насуватися на Еріку, хлопці швидко зупинили його, закривши собою дівчину.

Вона стояла й більше не звертала уваги на свій квадріум. Стискаючи та розтискаючи долоню, вона не могла повірити, що вперше когось вдарила по-справжньому. Рука почала неприємно боліти, а кісточки наливалися червоним.

— Кураторе? — цей виклик привернув її увагу, і, піднявши очі, вона не могла повірити тому, що бачить. Ректор Тіамат тримав Елідара за комір і почав піднімати його у повітря. Його обличчя не виражало ніяких емоцій, але золотаві очі палали так, що було ясно: якщо зараз його не зупинити, станеться щось непоправне.

— Професоре Тіамат... — вона тихо покликала його, але він так і не подивився в її бік.

Адепт Елідар бовтав ногами у повітрі й натужно дихав, але було видно, що до смерті точно діло не дійде.

— Ти частина її квадріуму, — зло відрізав куратор. — Ти маєш її захищати, а не навпаки.

— Я жертва! — вигукнув той. — Вона перша мене вдарила!

Тіамат, не змінюючи виразу обличчя, повільно опустив Елідара на підлогу, але не відпустив комір. У його золотавих очах читалося щось більше, ніж гнів — це була холодна рішучість і глибоке розчарування.

— Жертва? — ледве чутно, але з чітким викликом повторив він. — Жертви не провокують. Жертви не ображають своїх сокомандників. Жертви не втрачають гідності в гонитві за власними амбіціями.

— Але вона вдарила мене! — Елідар знову спробував виправдатися, намагаючись визволити себе з міцної хватки.

— І, схоже, не без причин, — Тіамат відпустив його, але різко штовхнув у бік, змусивши відступити на кілька кроків. — Якщо хочеш справедливості, почни з себе.

Ронан і Фрей мовчки переглянулися, ніби боялися, що наступний "урок" від куратора може дістатися їм. Еріка стояла на місці, опустивши очі, ніби хотіла провалитися крізь землю. Її рука все ще боліла, але більше, ніж фізичний біль, гризла думка:

"Що я наробила? Чому я вдарила його?"

— Адептка Персіфаль, — Тіамат повернувся до неї. Його голос знову став спокійним, майже рівним, але в ньому відчувалася прихована строгість. — Вдарити когось — це найпростіше рішення. Але якщо ти не навчишся стримувати свої емоції, це стане твоєю найбільшою слабкістю.

Еріка підняла очі й зустріла його погляд. Вона хотіла щось сказати, виправдатися, але слова застрягли в горлі. Вона ніколи раніше так не робила, тому їй просто бракувало слів.

— Ви... — почала вона, але Тіамат підняв руку, зупиняючи її.

— Слухайте. — Його погляд обвів увесь квадріум. — Ваша команда вже довела, що знає, як боротися. Але ви досі не зрозуміли, що означає бути квадріумом. Ви маєте бути єдиним цілим. У вас може бути суперечка, конфлікт, але ви завжди повинні пам’ятати: ви — одна команда. І якщо ви цього не усвідомите, то не варті бути адептами цієї академії.

Квадріум мовчав. Важкі слова куратора зависли в повітрі, ніби холодний вітер пройшов між ними.

— Сьогоднішнє покарання... — продовжив Тіамат, його голос став небезпечно спокійним. — Ви проведете залишок дня на тренувальному полі. Удвох. — Його погляд спрямувався на Еріку й адепта Елідара. — І поки ви не зрозумієте, як вирішувати конфлікти інакше, ніж кулаками, ви не покинете його.

— Але, професоре... — почала Еріка, але той знову зупинив її поглядом.

— Це не обговорюється, — різко відповів він. — Решта — залиште їх і йдіть по своїх справах. А ви двоє... — Він обернувся до Еріки й Елідара. — Чекаю вас на полі за п’ять хвилин. І раджу не змушувати мене чекати.

Тіамат різко розвернувся й пішов коридором, залишаючи після себе відчуття невідворотності. Еріка й Елідар мовчки стояли, ніби не могли повірити в те, що щойно сталося.

— Чудово, — саркастично буркнув Елідар, потираючи шию. — Дякую тобі, Персіфаль. Ти знаєш, як ускладнити життя.

— Це ти винен, — тихо відповіла вона, але в її голосі вже не було злості. Лише втома. — Ходімо, не варто змушувати його чекати.

Вони попрямували до тренувального поля, кожен занурений у свої думки, знаючи, що цей день для них ще далеко не закінчився. Ронан та Фрей йшли за ними до тренувального поля, бо вислуховувати від куратора ще одну лекцію про "єдність" квадріуму, аж ніяк не хотілось. Тому вирішили просто про всяк випадок, йти за двома Еріками.

—Слухай,— Ронан звернувся до Фрея,—а ти не помітив як куратор там так швидко зʼявився?

Рей негативно похитав головою, та також замислився над цим питанням. Професор вже був у коридорі, або випадково проходив повз? Щось тут зовсім не вʼяжеться...