"Вкрадений" мафін

ГЛАВА 21

— Як же я їм заздрю... — протягнула Еріка на видиху, продовжуючи наповнювати підноси їжею. 

— Кому? — здивувався Фрей. 

— Професорам, — вона взяла щипцями шоколадний мафін, аби зробити свої слова наочними. — У них така смакота. 

— М-м-м, — багатозначно протягнув Ронан, сидячи в куточку на стільці й чистячи картоплю. 

Після їхніх дисциплінарних порушень послідували покарання, і одне з них — допомагати в їдальні без використання магії. Адепт Елідар чеканим кроком увійшов на кухню і зі злістю зірвав чепчик з голови. 

— Все, Персіфаль, твоя черга. 

Еріка знизала плечима й спокійно вийшла в зал.  

«Чого це він такий розлючений? Невже теж через нестачу солодкого в організмі?»  

— Добрий день, чим можу допомогти? — вона підійшла до кухарки на роздачі, яка якраз накладала салат якомусь адептові. 

— Йди на верхній поверх. 

Не ставлячи зайвих питань, Еріка попрямувала на професорський поверх. Зайшовши за прилавок, вона не побачила нікого, окрім заповнених підносів з їжею під столом. 

— Що за… — вона присіла навпочіпки й узяла першу-ліпшу картку: «Професор Рінідер».  

«А, це, мабуть, тут для кожного окремо стоять підноси, і мені їх треба видавати. Ну, виглядає не так вже й складно». 

Так подумала Еріка, але найцікавіше чекало її попереду. 

До столу підійшов чоловік середніх років із темним волоссям і тьмяним поглядом. Дівчина всміхнулася йому, чекаючи, поки він назве своє ім’я, але мовчання затягнулося непристойно довго. 

— Кхм… — вона прочистила горло. — Можу я дізнатися Ваше ім’я? 

— Серій, — пробурчав він, качаючи головою, поки Еріка нахилилася вниз у пошуках його підносу. — Наберуть всяку всячину, навіть професорів не потрудилася запам’ятати. 

— Що-що? — дівчина поставила піднос із потрібним написом перед ним. 

— Якщо отримуєш гроші за роботу, — почав він шипіти, — будь ласка, виконуй її належним чином. 

— Та я… — Еріка застигла на секунду, не очікуючи такого в свою адресу. 

— Еріка, досить загравати з іншими професорами, а то я почну ревнувати, — куратор підійшов і дружньо поплескав професора Серія по плечу. 

— Ви її знаєте? — грізно запитав той. 

— Звісно, — він білозубо всміхнувся і жестом наказав Еріці знайти його піднос. 

— Просто нестерпно! Наберуть тут не зрозумій кого! — вирішив поділитися болем Серій. 

— І не кажіть, — почав розуміюче кивати Тіамат. — А що, власне, сталося? 

— Хочу написати скаргу! Хто займається відбором? Чому я, зайнята людина, повинен чекати, поки ця здогадається, хто я, і знайде мою їжу? 

— Що?! — Еріка, почувши це, різко підвелася з-під столу й ударилася об нього. 

— Ну от, ще й незграбна пліткарка, яка підслухає щось важливе і рознесе по всій окрузі, — втомлено похитав головою професор. 

— А... — протягнув ректор. — То у вас, професоре, претензії до моєї адептки? 

— Вашої... кого? — його очі округлилися. 

— Адептки мого квадріума, яка люб’язно погодилася допомогти в їдальні, — пояснив він, ніби дитині. 

— Прошу вибачення, ректоре, — швидко схилив голову Серій і поспішив піти. 

— Чому тільки перед вами вибачився? — обурилася Еріка, ставлячи його піднос на стіл. — Взагалі-то це я була ображена. 

— Це те саме, що за провину перед прислугою знать має вибачатися перед господарем, — усміхнувся Тіамат, його золоті очі сфокусувалися на дівчині. 

— Я вам що, слуга, на вашу думку? — тихо вигукнула вона. 

— Хто знає, — він знизав плечима і, взявши піднос, скривився. — Знову ця штука. 

— Що не так? — Еріка, пам’ятаючи про свої обов’язки, вирішила не переходити на колючки. 

Він кивнув у бік ароматної випічки. Дівчина здивовано підняла брову й, узявши щипцями мафін із його підносу, запитала: 

— Ви завжди не їсте солодкого? 

— Терпіти не можу, — він збирався йти, як раптом Еріка його окликнула. 

— Ректоре, — він обернувся, — можу я взяти його? 

Вона помахала в повітрі булочкою. 

— Хоч щодня, — скривився він і попрямував до столика, де вже сиділи інші викладачі. 

— Цей день уже став кращим для мене! — прошепотіла вона, поклавши мафін у пакет і засунувши в кишеню. — Потім точно буде чим насолодитися. 

"Чи варто поділитися з хлопцями? Думаю, варто. Але сподіваюся, що вони відмовляться."

Еріка поверталася на кухню, тримаючи піднос із залишками їжі, яку потрібно було розсортувати. Її настрій помітно покращився, і вона навіть підспівувала собі під ніс якусь мелодію.

— О, бачу, хтось отримав свою дозу "щастя", — з-під купи посуду визирнув Ронан, який уже встиг втомитися від кухонних обов’язків.

— Просто уяви: я тримаю в кишені шоколадний мафін із професорського столу, — вона гордо посміхнулася і поклала піднос на стіл.

— І не ділишся? — Ронан зобразив обурення, але швидко змінив вираз обличчя на змовницький. — Хоча, якби я був на твоєму місці, теж би нікому не віддав.

— Тобі не здається, що ми тут трошки… ну, знаєш, принижені? — зауважив Фрей, який саме з’явився з іншого боку кухні з мішком картоплі. — Мало того, що нас покарали, так ще й магію заборонили використовувати.

— Весь цей процес — більше покарання для нашого терпіння, ніж для тіла, — додав Ерік, який розкладав тарілки. — Хоча, дивлячись на Персіфаль, я б сказав, що для когось це і задоволення.

— Як сміливо з твого боку, адепт Елідар, — підхопила Еріка, насмішливо піднявши брову. — Я тут працюю, а ти лише язиком молоти вмієш.

— Працюєш? — він розсміявся. — Поясни мені, красти мафіни — це важка праця?

— У мене була інша робота, між іншим, — вона пирхнула й почала розкладати залишки їжі в контейнери. — Наприклад, вислуховувати скарги професора Серія. Ще й професор Тіамат там з’явився.

— Що?! — хлопці синхронно підняли голови.

— Спочатку я теж дивувалася, але потім зрозуміла, що він, мабуть, слідкує за нашими "досягненнями". — Еріка трохи змінила тон і додала: — І захищав мене від цього буркотливого Серія.