Допомога з проєктом

ГЛАВА 18

Був уже пізній вечір. Квадріум адептки зібрався в її кабінеті серед купи книг, доводячи до ладу останні штрихи для завтрашнього проєкту з ДВК.

— Хтось знає, в якому році у нас знайшли поклади варанської руди? — запитав Ронан, зручно вмостившись у кріслі.

— Ні, цього немає у відкритих джерелах, — відповів Фрей, сидячи поруч із Ерікою за столом.

— Хіба це не внесли до річного звіту? — проявив кмітливість адепт Елідар.

— Внесли. Тільки ти готовий прочитати всі звіти, починаючи зі становлення країни?

— Шайен тебе забери… Ця інформація обов’язково має бути, бо вона є умовою завдання.

— І в кого ми це запитаємо?

— Може, професор Тіамат нам допоможе? — запропонувала Еріка, але почула у відповідь лише три насмішливі пирхання.

— Ну, тоді ти йди до нього, — єхидно сказав Ерік.

— Ну й піду. А ви поки складіть список запитань.

Вона вийшла з кабінету, голосно грюкнувши дверима, й попрямувала до виходу з кімнати.

"І де знаходиться його кімната?"

Вирішивши не надто хвилюватися через це, вона почала блукати коридорами. На дверях навпроти вона прочитала напис: 

"Професор Салем. Салем? У нас в академії є такий?"

Знизавши плечима, вона рушила далі, але після сорока хвилин пошуків повернулася до сходів, не знайшовши потрібної кімнати. Підіймаючись сходами назад, вона випадково зачепила когось плечем.

— Еріка! Наступного разу для профілактики скину тебе зі сходів! — прогарчав знайомий голос. Він швидко підхопив її під лікоть, побачивши, як вона трохи похитнулася, хоч це й було через втому. У його голосі звучала тривога, що було йому зовсім не властиво. — Ти в порядку?

— Так, я шукала вас! — відповіла вона, не прибираючи руки й опираючись на його підставлений лікоть. Разом вони попрямували до кімнати. — Є кілька запитань щодо проєкту. Допоможете?

— Які ще запитання? — запитав він, не підвищуючи голосу, але явно незадоволений. — Чому в такий час ти робиш домашнє завдання?

— Можна подумати, є інший час, — тихо фыркнула вона, відкриваючи двері й упевненіше, вже без опори, пішла до хлопців.

— Професоре, — хлопці різко підскочили й витяглися струнко, побачивши його.

— Сідайте вже, книжкові черви, — не злим тоном відповів він і провів Еріку до столу. — Над чим ви тут мучитеся?

— Проєкт із розвитку торгових шляхів на прикладі варанської руди, — відрапортував уже не такий веселий Ронан.

— Дуже захопливо, — він узяв протягнутий йому аркуш, і його губи скривила єхидна усмішка.

— Запитання правильні, але все це є в літописах, чи не так? — підняв він брову й обвів насмішливим поглядом кімнату.

— Є, — не став заперечувати Фрей, — але шукати довго й багато.

— А заборони на сторонню допомогу не було, — додав Ерік.

— Тим паче, ми ж не просимо зробити за нас, просто дайте інформацію, — сказав обурливий Ронан, за що й отримав запотиличник від куратора.

— Будь ласка… — простягнула Еріка, очікуючи на його відповідь. Його золотаві очі уважно розглядали її молитовний вираз обличчя, і він здався, почавши диктувати:

— Поява варанської руди була зафіксована на території лорда Штерна у сьомому році Русалки.

Квадріум швидко записував його слова, вносячи корективи в запитання й сподіваючись не лише на кращу оцінку, а й на поліпшення стосунків із куратором.

— О Боги… — куратор стояв за спиною Еріки, вглядаючись у її запис. — Ти хоч щось розумієш у своєму почерку?

— Так, так, і ще раз так, — відкинулася вона на спинку крісла. — Чому вам всім це так цікаво?

— Можна подумати, у твоїх завитках можна розібрати букви, — хмикнув адепт Елідар.

— А в тебе почерк такий самий холодний і прагматичний, як і ти сам! — вигукнула Еріка.

— Не робіть поспішних висновків, — ректор сів на крісло біля столу. — На другому курсі у вас буде палеографія, і тоді ви дізнаєтеся багато цікавого не лише про інших, а й про себе.

— Усе, що треба, ми вже знаємо, — засміявся Ронан, а решта підтримала репліку смішками.

— О так, звісно, — закотила очі Еріка, але, помітивши, як їй підморгнув куратор, раптом почервоніла. Її секрет, його секрет і спільний. Цього хлопці точно не знають.

Минув деякий час, професор все продовжував коршуном над ними сидіти. Складалося відчуття, зо він вже не допомогає, а просто мучить їх своєю присутністю.

Еріка відчувала, як її щоки продовжують палати, і перевела погляд на свої записи. Але думки плуталися, і навіть звичні каракулі виглядали зовсім незрозуміло.

— Що ж, — куратор неспішно підвівся, кинувши останній погляд на хлопців. — Проєкт у вас не найгірший, але я ще перевірю його завтра. Сподіваюся, результат буде вартий моїх зусиль.

— Дякуємо, професоре, — в один голос відповіли хлопці, хоча тон кожного звучав по-різному. Фрей був стриманий, Ронан жартівливо, а Ерік — саркастично. Еріка мовчала, відчуваючи, що ще одне слово, і вона точно запалить кімнату своєю ніяковістю.

— Адептко Персіфаль, я сподіваюся, що завтра ти зможеш пояснити мені свій почерк, а саме що там написано — його голос звучав начебто звичайно, але золотисті очі все ще не відривалися від неї.

— Звісно, професоре, — відповіла вона, намагаючись виглядати впевнено. Але від його погляду хотілося сховатися десь під стіл. Й не від страху...

— На добраніч, — він коротко кивнув і вийшов, залишивши після себе відчуття змішаних емоцій.

Коли двері зачинилися, хлопці синхронно перевели подих, ніби щойно повернулися з поля бою.

— І чому він так довго затримався? — пробурмотів Ерік, поглядаючи на Еріку з ледь помітним прищуром.