Якщо хочеш жити, додавай ходу!

ГЛАВА 16

— Біжи!
— Якщо хочеш жити, додавай ходу!
— Ідіоти-и-и-и-и! — Еріка зупинилася й впала ниць. Схоже, тридцятий круг покарання став для неї непосильним.

— Еріко, з такою жалюгідною підготовкою ти не лише вилетіти з академії не зможеш, ти навіть виповзти звідси не здатна, — саркастично зауважив куратор.

— Професоре-е-е… — простогнала вона.

— Раз, два, три! — він хлопнув у долоні й зловісно усміхнувся. — Чому твої сокомандники змогли здолати більшу відстань?

— Дійсно… — пробурмотіла вона, простягнувшись на холодній пожухлій траві й задивляючись у передсвітанкове небо.

— Підготовка нікчемна, знання є, але чи достатньо? — продовжував він знущатися.

— Знаєте що, я втомилася від усього цього! Скільки ви ще будете мене принижувати?! — вона зірвалася на ноги й майже вткнулася носом у його груди.

— Стільки, скільки буде потрібно! — гаркнув він, мов тиран.

— Це скільки?! — уперто піднявши підборіддя, вона зазирнула в його золотаві очі.

— Доти, доки ви всі не зрозумієте, що порушувати правила не можна! Не можна залишати територію академії без дозволу! Не можна залишати частину квадріуму на поживу мені! — останнє він адресував хлопцям.

— У нас просто працює інстинкт самозбереження, — пожартував Ерік.

— А в мене його немає! — заволала Еріка, штовхнувши куратора в груди, і, не зупиняючись, побігла далі виконувати свій круг.

"Знайшлися тут найрозумніші! А як щось не так, так я віддуваюся! Боги, це вже навіть не смішно!"

Куратор із посмішкою спостерігав, як вона з останніх сил продовжувала бігти. Весь квадріум, здавалося, навіть не намагався допомогти їй. Фрей сховав погляд, Ронан зробив вигляд, що дуже зайнятий розминкою, а Ерік взагалі обрав позицію спостерігача.

— Яка чудова командна робота, — саркастично протягнув куратор. — Ще трохи, і я повірю, що ви справжня команда.

— Може, ви підкажете, як нас змусити працювати разом? — кинув Ерік, знову розтріпуючи своє волосся.

— Ви вже самі впоралися, — усміхнувся Тіамат. — Одна людина в команді, яка доведе свою силу волі, може стати сильнішим каталізатором, ніж будь-яке тренування.

— Якщо вона не впаде замертво, — тихо буркнув Ронан.

— Вона сильніша, ніж здається, — відрізав куратор.

Тим часом Еріка вже добігала свій тридцять перший круг. Вона захекано впала навколішки, але очі її горіли впертістю.

— Ну що, хлопці, наступний круг із нею біжите ви, — заявив Тіамат і показав їм рукою слідувати за Ерікою.

— Що? — всі троє хором обурилися.

— Або я особисто кожного з вас змушу. Вибір за вами.

Хлопці переглянулися й, усвідомивши, що сперечатися марно, побігли слідом за Ерікою.

"От і все! Може, нарешті ці ледарі зрозуміють, як це важко!" — думала Еріка, спостерігаючи за тим, як вони намагаються наздогнати її, зі слабкою, але переможною усмішкою.

Еріка, відчуваючи, як серце б’ється в скронях, спробувала зосередитися на диханні, коли хлопці нарешті наздогнали її. Вони бігли мовчки, але кожен із них кидав на неї погляд, повний різних емоцій: здивування, легкого обурення й навіть… поваги?

— Ну, як вам мої "ніжки-панянки"? — глузливо запитала вона, не збавляючи темпу.

— Ти... ненормальна! — задихаючись, випалив Ронан, тримаючись за бік.

— А ти ледачий, — парирувала вона, і її голос звучав напрочуд рівно, незважаючи на втому.

Ерік, який до цього часу намагався зберігати мовчання, підняв руку:
— Слухай, Персифаль, якщо ти плануєш кожного разу так нас мордувати, то, можливо, ми краще одразу підемо й запишемося на додаткові заняття з витривалості?

— О, яка ініціатива! — вигукнула вона, витримуючи рівний тон. — Що ж, приємно знати, що ти готовий до змін, Ерік.

— Не лестись, — пробурмотів він, але вираз обличчя його залишився похмурим.

Позаду всіх, мов тінь, біг Фрей. Він не сказав жодного слова, але, коли Еріка ледь не спіткнулася, він вчасно підхопив її за лікоть.

— Тримайся, — буркнув він так тихо, що вона ледь розчула.

Вони добігли свій круг, і коли зупинилися, куратор вже чекав їх із тією ж таки хижою посмішкою на обличчі.

— Що ж, це вже краще, — мовив Тіамат, оглядаючи їх із задоволенням. — Можливо, з вас усе-таки вийде щось путнє.

— Та ви жартуєте... — хрипло промовив Ронан, згортаючись на траві.

— Жодного жарту, — відповів Тіамат, склавши руки на грудях. — Але на сьогодні все.

Еріка впала на землю поряд із Ронаном, задоволено витираючи піт із чола.
— Ну що, сокомандники, наступного разу я вам знову дам фору.

Ерік закотив очі, але вже не став коментувати. Фрей мовчки сів поряд, а Ронан лише простогнав:
— Наступного разу? Ми точно це переживемо?

— Якщо переживете, то, можливо, й навчитеся працювати разом, — зауважив Тіамат, повертаючись спиною й ідучи до виходу.

Після його слів запала тиша, яку порушила лише Еріка, повернувшись до хлопців:
— Може, наступного разу почнемо з командної тактики?

— Краще з командної атаки на куратора.— вперше за довгий час пожартував адепт сніжний.

Хлопці переглянулися, і Ронан, на диво серйозно, кивнув:
— Напевно, так буде краще, ніж знову віддуватися окремо.

Еріка усміхнулася. Лежачи на траві, та ловлячи повітря, ніби воно було найбільшим скарбом у світі. Її ноги горіли вогнем, а серце відчайдушно стукотіло, ніби намагалося вирватися з грудей. Хлопці мовчали, але напруга між ними вже майже розсіялась. Стосунки між ними вже значно краще ніж раніше.