Цирк

ГЛАВА 15

Еріка швидко обвела поглядом натовп, шукаючи хлопців, намагаючись зрозуміти, що відбувається, але не встигла навіть поворухнутися, як хтось міцно схопив її за талію й легко підняв у повітря.

— Попалася, — хижий шепіт куратора вона тепер упізнала б серед тисячі.

Серце забилося, як навіжене, а в роті стало сухо й гірко. Єдине, що їй залишалося в цій ситуації:

— Хлопці, тікайте! — крикнула вона щосили, після чого опинилася на вже майже рідному плечі й приречено зітхнула. Все одно вже немає куди тікати.

«А цирк мені після цього якось більше не до вподоби. О, боги, я ж навіть шоколад не встигла купити! Як же прикро!»

— Як же прикро… — тихо зітхнула вона й від досади несильно вдарила куратора в спину.

— Вибачте, що не дав вам насолодитися видовищем! — єхидно відповів Тіамат, навіть не намагаючись рухатися далі, очевидно, щоб не створювати ще більшого хаосу серед розгубленого натовпу.

— Та до чого тут це… Я навіть у крамницю не встигла зайти, — простогнала дівчина жалібним тоном.

— Щось важливе? — раптом куратор став серйозним.

— Дуже, — Еріка кивнула, але, намагаючись відповісти, лише вдарилася чолом об його міцну спину.

— І що ж це?

Еріка набрала повітря, щоб сказати, але раптом під майже спорожнілим куполом прозвучав знайомий голос:

— Ері?

— Авель? — вона підняла тулуб, упершись руками в спину куратора, і зустрілася з рідними зеленими очима, в яких читалося щире здивування.

— Хто це? — куратор повернувся на голос, розвертаючи разом із собою Еріку.

— Це мій брат! — почавши упиратися, дівчина намагалася зісковзнути. — Ну відпустіть мене…

— Ні. Зустрічі з родиною заборонені.

— Але ми ж не на території академії!

— Ви порушили кілька дисциплінарних правил, — єхидно відрізав він, — тож я вирішуватиму, коли й з ким можна зустрічатися.

— Хто ви такий?! — обурений голос Авеля лунав усе ближче й ближче. — Відпустіть мою сестру негайно!

З різних боків став чутний гуркіт чобіт, і за мить їх оточили офіцери королівської гвардії.

«Що вони тут узагалі роблять? Хіба вони не повинні охороняти королівську родину?»

— Командире, — звернувся один з вартових до Авеля, — вам потрібна допомога?

— Ні! — одночасно крикнули Еріка й Авель, чим викликали здивовані погляди навколо. — Куратор Тіамат, ну скажіть уже хоч щось!

— Може, мені розповісти твоєму братові, яка його сестра недисциплінована особа? — прошипів куратор, нарешті ставлячи Еріку на землю, але міцно обійнявши за плечі. Видно, щоб навіть не думала тікати.

— Усе гаразд, — натягнуто посміхнулася дівчина брату. — Просто наш куратор не міг нас знайти, ось і влаштував паніку.

Професор хмикнув, але не став спростовувати її слова.

— Таку паніку, що нам надійшло більше п’ятдесяти повідомлень про підозрілу людину, яка викрадає дівчину просто на очах у народу?

— А чому королівська гвардія патрулює фестиваль? — раптом обурилася дівчина, видно, нерви почали здавати.

— Щоб ти запитала, — із сарказмом відповів брат, але потім посерйознішав. — Усім повернутися на пости!

— Слухаємося, командире, — і натовп почав поступово розсіюватися.

— Ну й цирк ви влаштували… — протягнув Авель і хотів підійти ближче до сестри, але куратор жестом його зупинив.

— Правила академії. Ніяких несанкціонованих зустрічей із родиною. Я й так надто багато вам дозволив.

— Але, професоре…

— Тихо, — його золотаві очі блиснули хижим вогнем. — Тобі слова не давали.

— Як ви можете так розмовляти зі спадкоємицею роду?! — вибухнув гнівом Авель.

— Усі скарги подавайте письмово до керівництва академії, — звично закинувши Еріку собі на плече, куратор демонстративно прочистив горло й вигукнув: — Раз, два, три, чотири, п’ять, я йду шукати! Хто не сховався — бігтиме десять зайвих кіл.

— А я?— сумно зітхнула дівчина.

— Я подумаю.

Тяжко зітхнувши, передчуваючи нові випробування, Еріка підняла голову й, зустрівшись поглядом із братом, махнула йому рукою на прощання. Той відповів тим самим. Що ж, схоже, ця прогулянка до міста була не найкращою ідеєю.

Еріка поклавши підборіддя на кураторське плече, і приречено спостерігала, як брат віддаляється разом із рештою вартових. Її настрій був як осінній вітер: різкий і неспокійний.

— Здається, я стаю вашим постійним багажем, професоре, — буркнула вона, злегка штурхнувши його в бік. — Вам би хоч раз дати мені крок зробити самостійно.

— Багаж? Хм… цілком вдале порівняння, — з саркастичною усмішкою відповів Тіамат, не сповільнюючи кроку. — Але, на жаль, ти надто ненадійна, щоб залишати тебе без нагляду.

— Не надійна? Я?! — дівчина роздратовано закотила очі. — Я ще ніколи нікого не підводила!

— Крім своєї команди, академії й самої себе, — сухо підмітив куратор. — Тобі цього замало?

Еріка не встигла відповісти — її обірвав знайомий голос із-за рогу.

— Еріко! Ми думали, тебе вже відправили в карцер! — Ронан, а за ним і Фрей з Еріком, буквально вилетіли з вузької вулички.

— Ні, вона ще вільна... якщо можна так сказати, — з саркастичною ноткою уточнив професор Тіамат, повертаючись до хлопців. — А тепер усі разом — марш у п’ятий корпус. І без фокусів!

— Ви ж нас не будете здавати директору, правда? — щиро уточнив Ронан.

— Ні. Просто відправлю на десять додаткових годин фізпідготовки, — холодно відповів куратор, і всі троє синхронно знітилися.

Еріка тихо хихикнула, але не встигла насолодитися їхньою реакцією, бо професор різко розвернувся й попрямував у напрямку академії, залишаючи хлопцям тільки один вибір — йти за ними до академії "тортур".