Осіннє диво та несподіванки

ГЛАВА 14

— І раз!
— І два!
— І три!

— Ні! Навіть не думайте! — Еріка швидко захитала головою, різко передумавши виконувати цей "геніальний" план.

— Не боягузь! Гірше вже не буде! — Ронан підсадив її, передавши на руки Фрею, який зручно примостився на огорожі. Ерік уже був по той бік, насолоджуючись своєю перевагою.

— Якщо я помру, то повернуся привидом і не дам вам спокійно жити! — Еріка стрибнула на руки адепта Елідара, дивлячись на нього із суворим виразом.

— Сумніваюся, що тебе так легко позбутися!

— Замовкни! — невпевнено огризнулася вона, вже скоріше за звичкою.

— Ну годі тобі! — Ронан зістрибнув і обійняв її за плечі. — Осінній фестиваль буває лише раз на рік! А тримати нас тут, у цих стінах, — це злочин!

— Але...

— Ніяких "але"!

Ніби тіні, вони безшумно рушили в бік міста. Після цілого тижня покарання ця вилазка була для них як ковток свіжого повітря. Жорстокий куратор заборонив їм залишати академію цілий місяць, що особливо дошкуляло Ериці — її стратегічні запаси шоколаду були майже на нулі. Ще трохи й вона дісно стане "ніжною" панянякою та влаштує істерику.

— Якщо нас побачать, нам не позаздриш... — трагічним шепотом промовила вона.

— Не нагнітай. Можна подумати, хтось помітить, що нас немає! — оптимістично заявив Ронан, навіть не знижуючи голосу.

Але вже було пізно — вони наближалися до площі, і вся обережність втратили сенс.

Повітря було просякнуте солодкими ароматами, а весь світ, здавалося, іскрився різнокольоровими вогниками. Гірлянди м'яко світилися, музика лилася з усіх боків, а вулиці вирували натовпом людей, ніби саме місто прокинулося до життя в цю чарівну осінню ніч.

Еріка була вперше на такому фестивалі, тож покірно йшла за хлопцями, які активно сперечалися про щось своє. Її увагу захопили безліч лавок із солодощами та прикрасами, що виблискували в світлі ліхтарів.

— Ти згодна? — запитав Рей, раптово звернувшись до неї.

— Залежить,від того на що згодна... — відповіла вона, навіть не вдумуючись у суть розмови.

— Просто скажи "так", — прошепотів рудий на вухо.

— Так! — швидко промовила вона, а потім задумалася. — Ні?

— Вона погодилась! Ідемо в цирк!

— Троє проти одного — це нечесно! — обурився Ерік, незадоволено пихкаючи.

Парадоксально, але це лише зробило вечір кращим. З новим ентузіазмом вони рушили до барвистого шатра посеред величезної площі.

— Ти любиш цирк? — раптом запитав Ерік, намагаючись підтримати розмову.

— Ще не знаю, — відповіла вона, поглянувши на двох інших, які вже купили квитки й поверталися до них. — Я там ніколи не була.

— Боги, у якій же глушині ти виросла? - картинно зітхнув адепт Елідар.

— Замовкни, — огризнулася Еріка, але сьогодні навіть її сварки з ним звучали без злості.

— Закрийся сама.

— У нас найкращі місця! — гордо проголосив Ронан, розмахуючи квитками, поки Фрей, зігнувшись під купою куплених закусок, ледве тримався на ногах.

— Де саме?

— У першому ряду! — його гордість була майже відчутною.

— І як ви цього добилися? — вона скептично підняла брову. Хоч перший раз у такому місці, але й їжаку зрозуміло, що місця тут розбирають дуууже швидко.

— Секрет, — коротко відповів він та посміхнувся. Але це слово викликало у Еріки неприємний спогад про очі розплавленого золота, у володільця яких, занадто багато секретів.

Головне, щоб їх не помітили до повернення в академію...

Протиснувшись крізь натовп, вони нарешті дісталися своїх місць. Сівши, Еріка жадібно обводила поглядом шатро, намагаючись запам'ятати все навколо. Усе було таким новим, яскравим, барвистим і хвилюючим...

— Починається, — шепнув їй на вухо Ронан.

Світло вмить згасло, а навколо запанувала абсолютна тиша.

— Ви готові побачити те, про що навіть не могли мріяти? — магічно підсилений голос пролунав, мов грім, і огорнув шатро.

— Так! — кричала дітвора десь позаду.

— Тоді вирушаймо в новий, незвіданий світ! — Із цими словами заграла музика, така гучна, що вдаряла по вухах.

Еріка цього навіть не помічала. Вона, мов зачарована, спостерігала за тим, що відбувалося на сцені. Повітряні гімнасти, що ширяли під куполом за допомогою магії, факір, який мало не спалив їй локони, і десятки інших виступів викликали в неї щирий дитячий захват. Що вже казати, коли маг льоду почав шукати помічницю серед глядачів і зупинив свій вибір на ній — Еріка мало не підстрибом побігла до нього.

— Зараз ви побачите, як наш майстер створить щось неймовірне для цієї чарівної дівчини! — урочисто оголосив той самий голос згори.

— Ти боїшся висоти? — молодий чоловік, повністю одягнений у біле, серйозно запитав у Ерики.

— Ні, — відповіла вона, а потім тільки задумалася: а навіщо йому це знати?

— Не ворушися, — попросив маг, який стояв поруч.

Еріка застигла, спостерігаючи, як з його рук почали витікати магічні нитки, формуючи за її спиною щось неймовірне.

— Це ж... крила? — прошепотіла вона, ледь не торкаючись магічного плетива.

— А тепер політаймо! — оголосив маг, і вся зала затамувала подих.

Але раптом усе пішло не так... Крила, створені з крихкого льоду, почали тріщати й розпадатися. Холодний вітер вихором понісся шатром, ледь не зриваючи дах.

— Щось тут не так... — пробурмотів маг, обертаючись до джерела сильної магії, що явно не належала йому.

Ерика відчула, як її серце завмирає.

"Невже це... Він?"