Сперечатися марно

ГЛАВА 13

Куратор впевнено прямував темним коридором, не звертаючи уваги на бурчання Еріка та тихі перешіптування Еріки й Ронана. Фрей, як завжди, мовчав, тільки час від часу зітхав, показуючи всім своїм виглядом, що з радістю перебував би зараз будь-де, тільки не тут.

— Може, ви мене все-таки поставите? — пробурмотіла Ерика, безуспішно намагаючись випручатися з рук професора. — Ви ж мауть вже втомилися... Тим паче, ми не плануємо більше втікати!

— А що, на руках тебе носити зручніше, — усміхнувся ректор Тіамат, не збавляючи темпу. — До того ж ти так легка, що це навіть не тренування.

— Ой, велике дякую за комплімент, — скривилася вона, намагаючись звільнитися. — Але все ж, я б хотіла йти сама.

— Еріка, ти впевнена, що на підборах ти зможеш не тільки йти, а й не впасти? — саркастично запитав Ерік, який йшов трохи на відстані, але все одно почув розмову. — І чому ти взагалі вибрала цей взуттєвий кошмар для навчання?

— А тебе це турбує? — звично огризнулася вона, — Хоча я здивована, що ти взагалі звернув на це увагу.

Ерік фиркнув тим самим припиняючи розмову. А Еріка в свою чергу, ще раз вирішила спробувати звернутися до куратора.

— І все ж, кураторе, я наполягаю...

— Наполягаєш? — куратор підняв одну брову й зупинився, змушуючи решту квадріуму також застигнути на місці. — Що ж, можеш спробувати наполягти сильніше. Але поки ти це робиш, ми вже майже дійшли.

Ерика зітхнула, здаючись. Вона знала, що сперечатися з професором марно, особливо коли він налаштований дражнити її. Зате хлопці не виглядали такими стриманими. Ронан, наприклад, уже кілька разів хихикнув, а Фрей узагалі ледве стримував сміх, дивлячись на їхню картину збоку.

— Ви серйозно думаєте, що це навчить нас командній роботі? — нарешті запитав Ронан, намагаючись виглядати серйозно.

— Навчить вас бути менш нахабними, — коротко відповів Тіамат, розвертаючись до дверей свого кабінету. — Ваша квадріумна єдність заслуговує на похвалу, але це не означає, що вам дозволено все.

Відкривши двері ногою, професор плавно зайшов усередину й посадив Еріку на стіл, немов вона була кришталевою вазою. Дівчина, ошелешена таким жестом, почала злазити зі столу, але була зупинена кураторовим "сидіти" . Вона застигла на місць та майже перестала дихати.

"Та що він собі дозволяє? Це вже переходить всі кордони!" - подумала дівчина, але все таки залишилась сидіти на місці. А що якщо за це також буде покарання за її не послухання?

— Ну що ж, адепти, — оголосив Тіамат, звертаючись до всієї групи. — Ваше покарання на сьогодні — дочекатися директора. І молитися, щоб він був у доброму гуморі.

— Директора?! — майже хором вигукнули всі.

— А ви думали, я вас просто так прощатиму? — куратор хитро усміхнувся. — Побачимо, як ви себе поводитимете під пильним наглядом. А тепер, якщо вибачите, мені потрібно підготувати документи. Не робіть дурниць… поки я поруч.

Професор повернувся до полиць з документами, та почав там щось шукати, а квадріум залишився стояти в повній тиші. Еріка, намагаючись зібрати думки, зустрілася поглядом із Фреєм.

— Директор? — пошепки запитала вона.

— Гадаю, ми приречені, — так само тихо відповів він.

— Або ж це перевірка, — вставив Ронан, озираючись навколо. — Усе, як завжди, просто.

— "Просто"? — Ерік скептично звів брову. — Це слово не може описати нічого, що відбувається з нами.

Еріка хотіла щось відповісти, але раптом у кабінет увійшов… сам директор. Його строгий вигляд і холодний погляд змусили весь квадріум завмерти, як паралізованих. Вони ще не бачили директора Кейвараса таким суворим.

Але емоції на його обличчі швидко змінилися, коли побачи Еріку, яка сиділа на столі. Відкривши рота щоб запитати причинутакої поведінки, Еріка випередила його:

—Я не знаю чи можна мені вставати звідси!

Директор перевір здивований погляд на куратора Тіамата, а той лише знизав плечима, при цьому хитро посміхаючись. 

Вирішивши не звертати увагу на страні викрутаси цього квадріуму, він зібрався, та почав говорити.

— Добридень, адепти, — його голос був низьким і рівним. — Маю надію, у вас знайдуться виправдання для сьогоднішньої втечі?

Еріка ковтнула клубок у горлі. Якої відповіді від них очікують? Ронан зробив крок уперед.

— Ми… діяли, як команда, — почав він, намагаючись звучати впевнено. — І, незважаючи на втечу, ми залишилися разом і підтримували одне одного.

Директор нахилив голову, ніби оцінюючи слова Рона. Його погляд зупинився на професорі Тіаматі, який ледь помітно всміхнувся.

— Гаразд, — нарешті промовив директор. — Побачимо, чи так добре ви працюватимете в наступному завданні.

— Наступному? — прошепотів Ронан, відчуваючи, як його впевненість розчиняється в повітрі.

— Так, — холодно відповів директор. — Завтра о пʼятій ранку на полігоні. І не запізнюйтесь.

Він розвернувся й вийшов, залишивши квадріум у повній тиші.

— Ну що ж, здається, це лише початок, — пробурмотіла Еріка, обертаючись до хлопців. — Сподіваюся, ви любите сюрпризи.

Відповідю на її питання став злагодженний стон.

—Не звертаючи уваги на покарання директора,— почав говорити куратор, підходячи до столу на якому сиділа Еріка,—я також додам до нього декілька нюансів.

—Тільки не це...— підвивівши очі до неба Ронан картинно зітхнув.