Адептку в заручники

ГЛАВА 12

Вона різко зупинилася і з жахом озирнулася назад. Позаду стояв куратор… Ідеально заправлена чорна сорочка в випрасувані штани, волосся вкладене так, наче він щойно не пробіг кілометр за ними.

— Попалася… — оскалився він і одним ривком перекинув Еріку через плече, а потім голосно і весело крикнув: — Біжіть, біжіть!

Спокійно розвернувшись, він прогулюючись направився в п’ятий корпус. Еріка почала вибрикуватися, але, зрештою, махнувши рукою на марність зусиль, безвільно повисла на широкому плечі ректора.

— Професоре Тіамат, навіщо ви це зробили?

— Нудно стало! — усміхнувся той, а потім посерйознішав: — А ти як думаєш?

— Сподіваюся, не на якісь експерименти ви тягнете моє нещасне тіло?

— Цим у нас директор любить займатися, — засміявся професор. — Тож не раджу гуляти академією вночі.

— Візьму до уваги, — тяжко зітхнула вона.

— Хлопці йдуть? — весело запитав куратор, зручніше перехватуючи адептку.

— Навряд чи. Думаю, вони кинули мене на розтерзання вам… — Еріка сперлася руками на спину ректора і підняла голову.

Її здивування було безмежним, коли вона побачила своїх товаришів по команді, що йшли на відстані п’яти кроків позаду. Її очі округлилися, а на обличчі мимоволі з’явилася усмішка.

— Не полишили… — прошепотіла вона і помахала їм.

Ронан весело замахав у відповідь, Фрей усміхнувся, а Ерік відвернувся вбік. Щось у його поведінці насторожило її, а потім вона зрозуміла — її сумка була у нього на плечі. Як мило з його сторони. Можливо, між ними ще не все втрачено?

— Ну, хоча б цей тест ви пройшли, — сказав, ніби невзначай, професор Тіамат.

— Про що ви? — вона ще сильніше піднялася, щоб краще його чути, але одразу пошкодувала про це. Центр ваги змістився, і вона почала потихеньку сповзати вперед. Щоб не впасти, вона вчепилася обома руками за плечі куратора. Той, швидко зреагувавши, підхопив її трохи вище колін — і все це на ходу. 

У дівчини перехопило подих від такого занадто близького контакту, але вона намагался зробити виглд, ніби все нормально.

— Еріко, мені здається, чи ти намагаєшся мене спокусити? — він усміхнувся дивлячись вище її голови, на дорогу. — Якщо думаєш, що це врятує твій квадріум від покарання, то ти помиляєшся.

— От халепа, а я так сподівалася! — притворно зітхнула білявка. — Може, ви мене відпустите? Я, здається, вмію ходити…

— І бігаєш просто чудово! Але я краще перестрахуюся і візьму тебе в заручники, поки ми не дійдемо до мого кабінету.

— Звучить загрозливо… — усміхнулася вона, але одразу зніяковіла, усвідомивши, що їхні обличчя знаходяться зовсім близько. Його очі пильно вивчали її, немов золотий дракон який намагався дізнатися всі секрети однієї надто нахабної адептки. Швидко відвівши погляд за його спину, вона спробувала заспокоїти шалене серце.

— Так про який тест ви говорили?

— Перевірка на згуртованість квадріуму. Вчора ви її провалили, сьогодні вже краще, — він знову усміхнувся і продовжив йти, не зводячи очей з Еріки. — Колективне рішення втекти мене шокувало, але те, що вони не кинули свого напарника в біді, — це величезний плюс.

— То, може, й покарання не буде? — вона мило усміхнулася і з викликом подивилася йому прямо в очі.

— Ні, так буде не цікаво, — прошепотів він і м’яко усміхнувся.

Рум’янець обпалив щоки Еріки, і вона опустила голову. Раптом вона усвідомила, що її ноги затерпли в такій позі. Куратор, помітивши її незручність, трохи послабив хватку і змусив Еріку розімкнути руки. Та, не розуміючи, що відбувається, ледь не заверещала, але професор підхопив її на руки, як принцесу.

— Моя пропозиція про те, що я можу сама ходити, все ще в силі, — ледь чутно прошепотіла вона.

Проте, суперечачи своїм словам, обхопила руками його шию. Той лише злегка всміхнувся куточками губ і продовжив іти до корпусу, несучи її так, ніби вона зовсім нічого не важила.

— Ви всіх адептів у заручники берете? — хитро примружилася вона.

— Вибірково, — знизав він плечима і хитро примружився. — А що, ревнуєш?

— Думаю, ми з вами не в таких стосунках, професоре… — відказала вона і відвернулася, ніби вишукуючи корпус.

— Шкода… — прошепотів він.

— Що-що? — Еріка не розчула його останню фразу.

— Говорю, шкода вам усім це казати, — підвищив він голос, щоб його почули й хлопці. — Але втеча з мого кабінету — це дисциплінарне порушення, і я зобов’язаний доповісти про це директорові! А він забере вас на експерименти, — останню фразу він прошепотів виключно для Еріки.

— Та ми ж не дійшли до вашого кабінету! — вигукнув Рон.

— Ми якраз у нього направлялися, коли ви раптом знайшли нас і чомусь викрали адептку Персіфаль, — знизав плечима Рей.

— Та ви що? — він різко зупинився і повернувся до них з Ерікою на руках. — А що з моїх слів у п’ятому корпусі ви не зрозуміли?

— То це був п’ятий? — удавано здивувалися Фрей і Ронан. У потрібний момент вони вміли чудово злагоджувати дії.

— А ми його якраз шукали! — підхопив гру Ерік.

— Припиніть цей цирк! — гаркнув ректор і, не розрахувавши сили, стиснув Еріку так, що вона ледь не пискнула. Професор помітив це, послабив хватку, але на ноги її так і не поставив.

— Давайте вперше ви нас відпустите, а далі вже будемо відпрацьовувати, — тихо запропонувала дівчина.

— Ха, — він усміхнувся. — Це не перший ваш промах. Усі за мною!