Командна робота!

ГЛАВА 11

— Хтось мені пояснить, чому ви в такому стані? — сидячи у їдальні разом із квадріумом, Еріка намагалася дізнатися причину їхнього запізнення.

— Упав я невдало... — пробурмотів Ерік, а Ронан тихо хихикнув, прикриваючи рот кулаком.

— Ну й боги з вами! — вона втомлено сперлася на руку, продовжуючи страждати від болю у всьому тілі. Її й так не дуже цікавили їхні розбірки, головне, що всі живі.

— Чому ти нічого не їси? — Рей, як завжди, був дуже спостережливим.

— Зранку я не можу їсти, тільки чай п’ю... — відповіла вона, навіть не задумуючись, і продовжила дивитися на учительський балкон. Звідти доносився солодкий аромат випічки, і це просто не могло не злити дівчину.

— Ось чому нам не дають солодощів? Може, я тоді й зранку почала б снідати, — тихо пробурмотіла собі під ніс, а може, й не так тихо.

— Адептко, ви без солодкого зовсім помрете? — єхидно запитав Ерік.

— Ну що ви, адепте Елідаре, я не зроблю вам такої честі, — вона мило усміхнулася йому.

— Та як ви могли подумати про мене таке?! Мої думки абсолютно чисті! Я ж лише турбуюся про вас, нашу "тендітну" сокомандницю, — його голос аж сочився сарказмом, а очі немов хотіли вбити її на місці.

— Угамуйся, Ерік! — гаркнув Рон.

— А то що? Знову мене вдариш? — єхидно протягнув той.

— У якому сенсі? — золотокоса дівчина здивовано витріщилася на них. — Ви що... через мене побилися?!

— Ері, не звертай на них уваги... — Фрей почав заспокійливо гладити її по спині, але вона смикнула плечем і підвелася з-за столу.

— Ви зовсім здуріли? — перейшла вона на шипіння. — Ніколи більше не смійте так робити! Я вам не іграшка, за яку можна битися!

Хлопці, ошелешені, плюхнулися назад на лавки. Ерік тихо захихотів, і крізь сміх можна було почути:

— Забираю свої слова назад щодо ніжної панночки...

— Що? — вона беззмигно втупилася в нього.

— Та годі, ніби ви, адептко, раніше такого не чули про себе! — він почав підвищувати голос.

— А вас це не стосується, адепте Елідаре! — вона гаркнула, стрибнула через лавку, схопила речі й рушила до виходу.

— Ері, зачекай! — до неї підбіг Рей. — Ти не проти, якщо я піду з тобою?

Вона кивнула й, не обертаючись, пішла далі, але спиною відчувала, що Фрей поруч. Це трохи заспокоювало.

— Який у нас зараз предмет? — зупинившись біля вікна до підлоги, вона спостерігала за кружлянням опалого листя.

— Історія континенту, три тисячі двадцять сьомий кабінет.

— Третій корпус, двадцять сьомий поверх. Підемо?

— Так, — він обережно поплескав її по плечу. — Ось, візьми.

Рей простягнув їй цукерку. Вона здивовано подивилася на нього, але прийняла дар.

— Дякую... — тихо прошепотіла й пішла вперед.

— Завжди будь ласка! — він засміявся й пішов за нею.

Не встигли вони вийти з корпусу, як над ними пронісся голос:

— Адепти першого квадріуму першого року, з'явіться до вашого куратора!

— Це ще навіщо?

Фрей лише знизав плечима. Вони рушили до п’ятого корпусу. Щоб дістатися туди, потрібно було вийти надвір і пройти вузькими доріжками.

Осінній пейзаж заворожує теплом і барвистістю. Земля вкрита золотистим і багряним килимом листя, що ніжно шарудить під ногами. Щоб трохи відволіктися, вони стали на сходах роздивляючись парк при академії та чекали на решту команди.

"На жаль, а ось і вони йдуть..." - дівчина закотила очі коли побачила як Ронан стрімко наближається до них, а Ерік волочиться десь позаду.

— Ерікоооо... Ну пробач нас... — проспівав Ронан.

— А я не вибачатимусь.— як завжди згострив адепт Елідар.

— А тебе ніхто й не просив! — не обертаючись, вона пришвидшила крок і першою попрямувала вперед по величезних сходах. Дивлячись собі під ноги й жуючи цукерку, вона не помітила, як врізалася в чиюсь спину.

— Перепрошую... — пробурмотіла й хотіла пройти далі, як раптом її зупинив голос, що пробрав до самих кісток:

— Еріко! Ти хоч іноді, для різноманітності, можеш не врізатися в мене?! — пробасив злий, як сто чортів, куратор.

— Професоре Тіамат, а ми до вас! — рудий вихор з'явився прямо перед нею: Ронан уже поспішав на допомогу.

— У кабінет! — різко розвернувшись, куратор владною ходою попрямував темним коридором.

Перший квадріум першого року вишикувався в лінію, витягнувши шиї, мов сурикати, і синхронно нахиливши голови вправо.

— Що буде, якщо ми втечемо? — прошепотіла Еріка.

— Нічого... — так само прошепотів Рон. — Нічого хорошого...

— Біжімо на рахунок три, — шепнув Фрей. — А потім розберемося.

— Один, — почав адепт Елідар.

— Два, — прошепотіла Еріка.

— Три! — вигукнув Ронан і помчав до дверей.

— Якщо вмирати, то разом! — виголосив Фрей і кинувся за Роном.

Ерік і Еріка переглянулися, і, подумавши, ринулися за ними у двір. Вони бігли, що є сили, вузькими стежками, намагаючись відірватися від корпусу, але їхній сміх усе одно видавав їхнє місцезнаходження.

— Що ж ми коїмо?! — кричала на ходу Еріка, заливаючись сміхом.

— Біжимо! — так само весело відповів їй Рон.

Навіть завжди похмурий адепт Елідар зняв свою звичну маску й сміявся разом із ними. Хлопці бігли трохи попереду, а Еріка все більше починала відставати. Підбори та нехтування тренуваннями далися взнаки. Вона вже, грішним ділом, подумала, що вони й не помітять, якщо вона відстане. Але яким було її здивування, коли всі троє синхронно зупинилися й почали її підбадьорювати.

— Давай! — кричав рудий. — Якщо хочеш вижити, то рухайся!

— Не змушуй мене ще більше в тобі розчаровуватися! — додав Ерік.

— Ми віримо в тебе! — підбадьорив Фрей.

— А от я - не дуже... — хрипло прошепотів хтось біля її вуха та змусив зупинитися.