Зовсім інша атмосфера

ГЛАВА 10

Як завжди, ранок почався не з кави. Якщо це увійде в звичку, Еріка скоро заробить собі синці по всьому тілу. Тихенько застогнавши, вона спробувала піднятися з підлоги й устигнути зібратися на ранкове шикування. Але, очевидно, у її тіла були зовсім інші плани.

"Схоже, ранкове шикування сьогодні обійдеться без мене..." — подумала вона, знесилено впавши назад на підлогу.

"Так... Потрібно зібрати всю волю в кулак і... Я ж Персифаль? Ану встала! І вперед, підкорювати вершини! Ну або хоча б доповзти до ванної..."

***

У цей час у кімнаті хлопців панувала зовсім інша атмосфера.

— Ерік! Ану забери свої слова назад! — кричав Рон, поки Фрей намагався їх розтягнути.

— З якого дива? — білявий хлопець розтріпав волосся, а його холодно-блакитні очі блиснули, ніби крижинки.

— Яке ти маєш право так говорити про ще одного члена нашої команди?!

— А хіба я неправий? — вони вже давно перекрикували один одного. — Нам дісталася якась ніжна панянка, а я маю з цим миритися? Я не за цим вступав у академію!

— Та ти сам нічим не кращий!

— Що ти сказав?!

У двері наполегливо постукали. Це можна було б проігнорувати, але стукіт затягнувся. Оскільки адепт Елідар стояв найближче, він і відчинив двері.

— Непогано тебе приклали, — сказав незнайомий хлопець. Мабуть сусід з їхнього поверху.

— Мда... До цілителя тобі треба, — додав другий.

— Що ви тут забули? — гаркнув Елідар, дивлячись на них із викликом.

— Просто вже час для шикування, — хмикнув перший. — А директор не терпить прогулів.

Ронан вирвався з хватки Фрея, відштовхнув Елідара і направився до плацу.

— Еріка, мабуть, нас уже шукає, — сказав Фрей, підштовхнувши Елідара до виходу. Потім зачинив двері.—  Ну що, хто зі мною?

— Ти ж не серйозно? — насупився Елідар, але, помітивши його рішучість, тільки зітхнув і рушив слідом.

— І, до речі, — додав Ронан, обертаючись, — це ти сам ускладнюєш ситуацію своїми саркастичними висловлюваннями.

Елідар зупинився і з викликом подивився на нього:

— А може, ти просто хочеш, щоб я мовчав, і тоді ваші слабкі місця не будуть видні як на долоні?

Фрей підійшов ближче, встав між ними і підняв руку, зупиняючи подальшу сварку:

— Може, досить? Ми вже запізнюємося, а Еріка точно не буде нам рада.

***

— Ну й де їх носить? — бурмотіла Еріка, роззираючись навколо.

— Когось загубила? — несподівано пролунав знайомий голос.

— Адепт Логер! Рада вас бачити! — вона щиро усміхнулася. — А де ваша команда?

— У перших рядах, — він зам’явся, але все ж вирішив скористатися моментом. — Еріка, може, ти хочеш... зі мною...

— Еріка! — їхню розмову перебив грізний рик добре знайомого куратора. — Де твій квадріум?

— Я й сама ставлю собі це запитання... — пробурчала вона, а потім виправилася. — Напевно, вони ще в кімнаті.

— Тоді йди і знайди їх! — На його обличчі не залишилося й тіні від учорашньої усмішки.

— Ректоре Тіамат! Термінове донесення! — пролунав десь голос леді-секретаря.

— Якщо я прийду й їх там не буде... — прошипів куратор, дивлячись на Еріку, і попрямував геть.

Вона хотіла спитати, що буде в такому разі, але вчасно прикусила язика.

— Та де їх носить?! — пробираючись крізь натовп студентів, вона вже подумки поховала їх під найближчим кущем.

За кілька хвилин вона вже стояла біля їхньої кімнати й несамовито стукала в двері. Але відповіді не було.

— Я, значить, через біль і сльози йду на шикування, а вони мене ігнорують!

— Адептко? — до неї підійшов викладач із ДВК. — Що ви тут робите?

— Професоре Артине, — вона схилила голову на знак привітання, — шукаю свій квадріум.

— Хм, це той, який уже на шикуванні?

— Але ж їх там не було! — вибухнула вона, а потім одразу знітилася. — Вибачте, я піду.

— Ну що ви, — він запропонував їй руку й усміхнувся. — Я проведу.

— Не варто, — Еріку вже почало дратувати це дружелюбство навколо. — До побачення, професоре.

Вона кинулася бігти не гірше, ніж на полігоні. Оскільки хлопці жили на п’ятому поверсі, спускатися довелося сходами. Але...

— Чорт забирай... Еріка! — грізний оклик куратора змусив її різко зупинитися. — Ти коли-небудь навчишся нормально ходити сходами?!

— Мені дуже шкода! — задихаючись, почала вона пояснювати. — Хлопці на плацу, я до них, утекла від іншого професора, тож мені пора!

— То біжи! — він легенько підштовхнув її в спину, а сам пішов угору.

Еріка, зітхнувши, понеслася до плацу, намагаючись не думати про те, як цього разу пояснюватиме своє запізнення. В голові вирували думки, а серце калатало від роздратування й втоми. Пробираючись через натовп, вона майже зіштовхнулася з Ронаном, Фреєм та Елідаром, які, як на зло, тільки-но дійшли до шикування.

— О, з’явилися нарешті! — її голос пролунав різкіше, ніж вона очікувала. — Ви що, вирішили випробувати моє терпіння? О прокляті боги, що з вами сталося?

Дівчину здивував зовнішній вигляд її сокомандників, двоє з котрих були у поганому вигляді та із синцями на обличчі. Що не могло не хвилювати її.

Фрей стояв між двома іншими хлопцями, тим самим зупиняючи їх від продовження сварки. Ніхто не відповів на питання Еріки, але це зараз було б не можливо. Почувши суворий голос директора який наказав бігти по колу, для розігріву, вони не мала права стояти на місці та базікати.

Ну нічого, Еріка ще допитає їх. Але пізніше...